כי עמך מקור חיים באורך נראה אור

Маамар починається з вірша царя Давида про те, що джерело життя — з Б‑гом, і про слова «у Твоєму світлі нір’е ор». Слово «нір’е» може означати «буде видимим» або «ми побачимо», і весь маамар показує, що правильні обидва прочитання.

За одним прочитанням світло стає видимим. За іншим «нір’е» — це форма першої особи множини, тож цар Давид говорить від імені Ізраїлю: світло побачимо «ми». У записі цього маамара Мітелер Ребе (Сефер га-Маамарім 5563, p. 59) пояснює різницю: бачити світло крізь світло — це наче дивитися крізь екран, тоді як «ми побачимо світло» означає побачити саме світло, що є набагато вищим рівнем.

Алтер Ребе ставить іще одне запитання: чому у вірші сказано, що джерело життя «з Тобою», а не просто «Ти є джерелом життя»? Таке формулювання натякає, що джерело життя є чимось окремим від Б‑га, а не Його сутністю; до цього питання повертається останній абзац.

Щоб відповісти, він звертається до видіння Зехарії: золота менора з чашею вгорі, сім ламп, трубки, що подають до них олію, і дві оливи поруч. У записі Мітелер Ребе цей зв’язок викладено чітко: щоб зрозуміти, чим є «світло», душі Ізраїлю в їхній сукупності уподібнюються до менори. Раші пояснює, що гула — це кругла чаша з олією, і зіставляє її з гулот (джерелами) з Єгошуа 15:19; пізніше маамар прочитає це слово як «вінець».

Ангел пояснює Зехарії видіння словами «слово Імені Б‑га до Зерубавеля». Алтер Ребе розуміє «слово Імені Б‑га» як Малхут, яку також називають громадою Ізраїлю (Кнесет Ісраель), спільним коренем, з якого походять усі єврейські душі. Отже, менора символізує джерело душ Ізраїлю.

Сім ламп — це сім емоційних атрибутів Б‑га (любов, трепет, прославлення та решта), які осяюють кожного єврея як дар згори, а не як нагорода за його власні зусилля. Оскільки це світло лише перебуває над людиною як охоплювальне, воно спочиває навіть над лиходієм.

Слова «над нею» показують, що лампи світять згори, охоплюючи менору; на цьому рівні кожен єврей однаковий у доброму сенсі, як каже Талмуд: Шехіна перебуває на будь-якому зібранні десятьох. У Танія, у розділі 11, Алтер Ребе пояснює, що навіть коли людина настільки лиха, що добро залишило її, її Б‑жественна душа (нефеш елокіс) і далі перебуває над нею як охоплювальна присутність згори; тому мудреці й сказали, що Шехіна перебуває на кожному зібранні десятьох.

Труби, що подають світло до світильників, є каналами, якими світло проводиться з дедалі вищих рівнів — аж до совев коль альмін — у дар згори, що сяє кожному євреєві. Кожен вищий рівень повторює структуру семи, тож видіння показує світильники, живлені з рівнів, які самі стоять «на її верхівці».

Менора — «вся із золота», а золото в Кабалі належить до лівого боку, до боку стриманості (Гвура). Альтер Ребе стверджує, що кожне низведення світла з найвищих рівнів відбувається через цю властивість, і наводить вірш із книги Йова, який пов’язує золото з північчю — стороною лівого боку.

Alter Rebbe наводить вірш із Псалмів, який прославляє Б‑га: Він возсідає на висоті, але схиляється, щоб поглянути на небо й землю.

Він читає слово шамаїм («небеса») як шам маїм («там вода»). Вода тече згори вниз, тому «вода» символізує світло, що сходить від світла, яке охоплює всі світи й перебуває понад ними, до світла, яке наповнює світи й входить у них. Для Б‑га це є приниженням.

Єврейською у вірші сказано «поглянути на небеса й на землю»; додана літера бет може означати «у» або «за допомогою». Тож цей вислів можна прочитати двома способами.

Перше прочитання розуміє літеру бет у значенні «у»: Б‑г принижує Себе, щоб поглянути всередину небес і землі.

Друге прочитання розуміє літеру бет у значенні «за допомогою»: небо й земля є безпосередньою причиною приниження Б‑га. Що саме в цьому сенсі означають «небо й земля», пояснюється далі в маамарі.

Те, що Б‑г «перебуває на висоті», не може означати висоту в просторі: Він каже Моше: «Ось, місце — зі Мною», і Мідраш на підставі цього вчить, що Він є місцем світу й не вміщується в ньому. Його висота — це висота за рівнем: Він перебуває понад кожним рівнем без жодної межі, святий і відокремлений від усієї категорії світів.

Світи створені за допомогою Хохми й побудовані завдяки Хеседу, як сказано у двох віршах із Псалмів, а Б‑г вищий навіть за вищу Хохму й вищий Хесед — вони не можуть зрівнятися з Ним. Навіть «велич» (гдула — атрибут Хеседу), про яку Давид говорить: «Тобі, Гавая, належить велич», перебуває в самоусуненні перед Ним і не заслуговує називатися величчю.

Навіть Хохма, найвища інтелектуальна сила, для Б‑га подібна до фізичної дії: у вірші сказано, що Він «створив» (асіта) все мудрістю, і вжито слово, яке позначає фізичну дію (асія).

Отже, коли Ор Ейн Соф облачається в Хохму та Хесед і поширюється у світах, це є великим спуском для Нього.

Б‑жественне світло облачається в мудрість (Хохма) і милість (Хесед) через Тору та міцвот. Талмуд описує, як Б‑г накладає тфілін, молиться, закутується в таліт [молитовне покривало] і вивчає Тору, показуючи, що нагорі міцвот існують як самі облачення Б‑жественного світла.

У благословенні сказано: «який освятив нас Своїми міцвот», і цим наголошено, що вони належать Йому. Тікуней Зоар навчає, що 248 позитивних заповідей — це 248 «органів Царя».

Фізичний орган не має власної волі й цілковито єдиний із душею, що дає йому життя. Так само міцвот цілковито єдині із самим Ор Ейн Соф.

Через міцвот Ор Ейн Соф притягується вниз у Хохму та Хесед. Коли людина виконує міцву внизу, це пробуджує відповідь згори; Зоар висловлює це так: «дух приводить дух і притягує дух».

У двох віршах Б‑га просять «поглянути вниз із небес», а в другому Його просять благословити Ізраїль. Альтер Ребе пояснить, чому благословення залежить від того, що Б‑г дивиться «з небес», а спочатку пояснює велич Б‑га.

«Гавая високо над усіма народами»: цей вірш пов’язує народи з величчю Б‑га. Згідно з цим ученням, народи черпають життєву силу з того рівня, де Б‑г перебуває цілковито поза межами світів і вони не мають до Нього жодного стосунку; там усі світи — ніщо, тому між ними не відчувається жодної відмінності.

Із цього джерела походить влада народів над Ізраїлем під час вигнання. Талмуд (Yoma 69b, на який вказує примітка Kehot) розповідає, що Єремія, побачивши, як народи бенкетують у святині Б‑га, перестав називати Його «грізним». Вірш про павука тлумачиться через гру слів: він «хапає» (тесапес), але не «займає» (тофес) жодного місця, тож навіть у палаці царя його не витісняють, адже він вважається нічим.

Усі світи — ніщо перед Б‑гом. Вірш «Лише Його Ім’я піднесене; Його слава — на землі й небесах» означає, що зі світами пов’язаний лише проблиск Його світла, тоді як Він Сам піднесений над ними. Глоса в Сефер га-Маамарім 5629 додає, що навіть рівень, який називається «піднесеним», — світло, що охоплює всі світи, — це лише «Його Ім’я».

Слова «коли Святий, благословенний Він, підноситься увись» тлумачаться як віддалення життєвої сили від того проблиску — назад, до самої сутності Б‑га.

Тоді світи не мають жодної ваги, а управління ними Б‑гом подібне до сну. Під час сну розум полишає тіло й повертається до свого джерела, залишаючи тільки уяву — самий відбиток; так само в управлінні світами залишається лише слабкий відбиток Б‑жественного світла.

Вірші «І пробудився Б‑г, наче той, хто спить» і «Пробудись! Чому Ти спиш?» закликають, щоб управління Б‑га більше не було подібне до сну, а Його сама сутність розкрилася в Хохмі та Хеседі, і щоб засяяв внутрішній вимір Його волі. Це пробудження відбувається завдяки притягненню світла згори через Тору й міцвот.

Тепер Альтер Ребе пояснює, чому благословення Ізраїлю залежить від того, що Б‑г дивиться «з небес». Шамайїм знову прочитується як шам маїм — «там вода», а вода є образом Тори; отже, коли Б‑г дивиться «з небес», це означає, що Він дивиться крізь Тору. У версії цього уривка в Сефер га-Маамарім 5708 доказом слугують слова вірша: «Гей, усі спраглі, ідіть до води», що стосуються Тори.

Коли Б‑г дивиться на світ крізь Тору, Ізраїль постає перед Ним як щось справді значуще — на відміну від того, як усе виглядає з висоти Його величі, де все є ніщо. Це тому, що все осягнення Б‑га та Його розкриття відбуваються через Тору.

Тора відкрита й дана нам. Слова Єхезкеля «Розкрилися небеса, і я побачив видіння Б‑га» описують ясну, осяйну лінзу пророцтва, а Альтер Ребе пов’язує цю ясність із «небесами», тобто з Торою.

Якісне скляне дзеркало може зробити предмет, який у ньому бачать, більшим і досконалішим, ніж він здається неозброєному оку. Ця аналогія готує ґрунт для подальшого твердження про те, як виглядає Ізраїль, коли на нього дивляться крізь Тору.

Побачений крізь Тору, якої Ізраїль дотримується, Ізраїль постає перед Б‑гом гідним похвали й величним. Тора діє, наче те дзеркало, збільшуючи цінність Ізраїлю в очах Б‑га.

Вірш «І хто подібний до народу Твого, Ізраїлю, народу єдиного на землі» описує завдання Ізраїлю: притягнути вниз єдність Гаваї, щоб вона перебувала й розкривалася на найнижчій землі. Ізраїль є «народом єдиним», бо приносить єдність Б‑га у світ.

Правило мудреців про те, що міцвот потребують наміру, тут розуміється як прагнення серця низвести Нескінченне світло з його джерела до Хохма та Хесед. Міцва є каналом, а прагнення серця — тим, що приводить світло в рух і проводить його крізь цей канал.

Саме тому менора зроблена із золота: золото виблискує, наче жарини, що світяться. Так само й прагнення серця під час виконання міцви має палати вогнем любові.

Цей вогонь виникає, коли людина виконує настанову про те, що слова Тори мають щодня бути в її очах як нові: коли вона осмислює, що Б‑г є «першим і останнім», що Він «не змінився» і що Він був таким самим ще до створення світу. Світ нічого до Нього не додає.

Це перше прочитання слів «схиляється, щоб поглянути на небеса й землю»: оскільки створення світу нічого не змінює в Б‑зі, палке прагнення серця, яке низводить Його світло до небес і землі, спонукає Його опуститися до них.

Друге тлумачення — що небеса й земля спричиняють те, що Б‑г сходить донизу, — починається з чаші «на її верхівці» у менорі Зехарії. Слово «гула» тут розуміється як округлий вінець капітелі стовпа — вінець над головою: Кетер Малхут, царський вінець, який у кабалі є Малхут як вінець Тіферет. У Лікутей Тора, Shir HaShirim, Альтер Ребе посилається на цей уривок і пояснює, що самоусунення волі у словах «зробимо» і «почуємо» називається вінцем.

Служіння, яке походить із власного розуміння людини, бо вона осягає, що «близькість до Б‑га — це благо» (слова з Псалма 73), ще не є служінням раба. Воно й надалі спирається на її власну волю та міркування.

Основа служіння — прийняти царювання Б‑га понад розумом, як наказує Тора: «Неодмінно поставиш над собою царя».

Слова Мішни «Підпорядкуй свою волю Його волі» означають, що людина не має власної волі, окрім як виконувати те, що наказує Б‑г. Таке прийняття підкорює іншу сторону — сторону, протилежну святості, — і тим самим підносить славу Б‑га, як навчає Зогар.

Слова благословення «Царю світу» виражають царювання Б‑га, яке постає завдяки тому, що люди самоусувають свою волю, аби бути Його слугами: немає царя без народу. У Лікутей Тора, Ваетханан (як цитує примітка Kehot), ам, «народ», походить від омемут, «тьмяності»: окрема істота, яка, однак, цілковито відсуває власну волю; а все, в чому немає такого самоусунення, взагалі не називається служінням.

Слова «Сини Ізраїлю — слуги Мої» прочитуються як причина й наслідок: завдяки тому, що вони є слугами, вони стають «Моїми», і через це розкривається Нескінченне світло з Джерела всього.

Тепер застосовується друге прочитання: «небеса й земля» — це Письмова Тора та Усна Тора, і саме вони спонукають Б‑га схилитися.

Іноді небеса й земля називаються Торою та молитвою. Молитва є «землею», бо виражає самоусунення волі — бути мов порох землі; через Тору й молитву притягується вниз Нескінченне світло.

Гіркий крик із глибини серця є ітарута делетата, яка підкорює сітра ахра. У простому розумінні книги Вихід фараон «наблизився» до табору біля моря; Мідраш (Шмот Рабба 21:5, на який вказує примітка Кегот) тлумачить гікрів як «наблизив»: фараон наблизив Ізраїль до повернення (тшуви), бо зі страху вони піднесли очі до свого Батька на небесах і помолилися — краще, ніж сто постів.

Тора й міцвот також підносять людину до вищої святості. Як учить Зоар, дух знизу приносить дух згори, і так розкриття Ор Ейн Соф притягується вниз зі свого джерела.

Вогненне самоусунення, описане вище, — це «золото» менори, ліва сторона. У «Лікутей Тора», у розділі Беѓаалотха, Алтер Ребе пояснює, що золото означає трепет (йіра), і тому його називають лівою стороною; цей трепет виникає завдяки спогляданню величі Нескінченного (Ейн Соф). Тепер він запитує, що спричиняє цей високий рівень, і вказує на дві оливи по обидва боки менори.

Оливні дерева «виливають золото»: вони є коренями Тори й міцвос, які пробуджують іскру Б‑жественності в людині. З них притягується золото вогненної любові.

Це пробудження розпалює вогненну любов і гіркоту через вигнання душі в тілі, а також прагнення вилитися в лоно свого Батька й покинути свою оболонку. У розділі 50 Танія Алтер Ребе називає цю любов «подібною до вогняного полум’я»: вона походить від вищих Гвурот [сил стриманості] і перевершує іншу любов, як золото вище за срібло. Розмірковуючи про велич Нескінченного (Ейн Соф), душа прагне покинути свою в’язницю в тілі й вилитися в лоно свого Батька.

Тут отримуємо відповідь на початкове запитання: вірш говорить, що джерело життя перебуває «з Тобою», бо це джерело — потік світла до всіх світів — не є сутністю Б‑га; воно позбавлене самостійного значення й другорядне перед Ним.

Сам Б‑г перебуває поза будь-яким притоком. Натомість перше прочитання слів — «у Твоєму світлі видно світло»: через світло Тори й міцвот, «члени Царя», Його світло низводиться й стає видимим.

Друге прочитання — «ми побачимо»: оскільки світло розкривається через Ізраїль, то й Ізраїль видно в ньому, і сяє святість Ізраїлю. Це повертає нас до слів «хто подібний до Твого народу, Ізраїлю».