מי כה׳ אלקינו המגביהי לשבת המשפילי לראות בשמים ובארץ

Маамар починається з хвали псалмоспівця Б‑гові, Який возсідає на висоті й водночас поглядає згори вниз на небеса та землю; наприкінці маамара кожна половина цього вірша розглядається як один із двох описаних у ньому рухів. Потім наводиться вірш із Приповістей, де міцва названа світильником, а Тора — світлом; цей образ розгортається в усьому маамарі. Як зазначено у примітці Кегот, один рукопис датує маамар Шабатом Хануки в Лядах, 5567 року, — святом світильника.

У Приповістях є два вірші про світильник: міцва — це світильник, а душа людини — «світильник Гавая». Маамар запитує, що означає кожен із цих світильників і чим світильник міцви відрізняється від світильника душі.

Перш ніж застосувати цей образ, маамар описує, як працює олійний світильник. Його названо за ґнотом, бо саме ґніт становить його осердя; однак без олії світильника взагалі не було б.

Олія дає змогу полум’ю горіти повільно й рівно протягом тривалого часу; без неї ґніт спалахнув би й одразу згорів. Олія робить це, піднімаючись слідом за ґнотом.

Коли олія підтягується вгору, вона згорає в полум’ї, аж доки від неї нічого не залишається, бо вся вона йде у вогонь. І все ж головною частиною світильника є ґніт, а не олія.

Полум’я може горіти лише тоді, коли воно тримається за ґніт; якби воно занурилося в олію, то згасло б. Ґніт є ланкою, що поєднує полум’я з олією, яка піднімається крізь нього.

Щоб застосувати образ світильника до міцви й душі, маамар спершу пояснює заповідь любити Б‑га «усім своїм серцем». Мудреці тлумачать слова «своїм серцем» (левевеха, з подвоєною літерою бет) як такі, що стосуються обох начал: любити Б‑га слід також і злим началом.

Тут постає запитання: зле начало за своєю природою опирається Б‑гові, тож як людина може привести його до любові до Нього?

Відповідь починається з відомого принципу: у кожної людини є дві душі — Б‑жественна душа і тваринна душа. Кожна душа має дві складові: інтелект та емоційні атрибути (мідот). Yahel Or (Цемах-Цедек), цитований у примітках Kehot, наводить доказ із Талмуду, що під «началом» маються на увазі емоційні атрибути: Б‑г «перемагає Своє начало», коли виявляє терпіння до злочестивих.

Кожна душа визначається передусім своїм інтелектом. Б‑жественна душа за своєю природою є розумом, який постійно споглядає й осягає Нескінченне світло (Ор Ейн Соф) — світло Б‑га, яке перебуває поза всіма межами.

Б‑жественна душа ні про що інше не думає. Любов і трепет перед Б‑гом, що виростають із цього розуміння, і є тим, що мається на увазі під добрим потягом. У примітці Кегот додається, що Б‑жественна душа має також власні емоційні атрибути, але в ній вони є рівнем інтелектуальних сил (мохін), пов’язаним з атрибутами.

Тваринна душа влаштована так само: її сутність — також інтелект, але такий, що мислить про фізичний світ і осягає його. Вислів «одне навпроти одного» означає, що вона є точним відповідником Б‑жественної душі, адже розум, вбраний у матеріальні речі, цілковито протилежний розуму Б‑жественної душі. У Лікутей Тора, Цав (13b), Альтер Ребе пояснює, чому тваринна душа взагалі здатна мислити: вона походить від розбиття посудин, а сім атрибутів Тогу, що розбилися, включали силу інтелекту.

Розум Б‑жественної душі походить від вищої Хохми, яку Тікуней Зогар описує словами: «мудрий, але не мудрістю, доступною пізнанню» — це мудрість, не подібна до жодної мудрості, яку ми можемо пізнати. Вона стоїть вище за будь-яке розуміння, що осягається у фізичних поняттях.

Міркування, яке осягає речі лише в матеріальних поняттях, спираючись на людську логіку, називається неправдою, бо воно є цілковитою протилежністю Б‑жественної мудрості — мудрості істини. Емоції, що постають із такого матеріального міркування, називаються злим началом.

Людина повинна приборкати ці емоції й не дозволяти їм визначати її вчинки. Натомість вона має жити за словами: «І любитимеш Гаваю, свого Б‑га, усім серцем своїм», а для цього слід посилити мислячу силу Б‑жественної душі (нефеш елокіс).

Б‑жественна душа (нефеш елокіс) зміцнюється через споглядання, яке починається з першого вірша Шма. Тут «слухай» (Шма) означає «зрозумій»: людина має зрозуміти, що Гавая — наш Б‑г (Елокейну), і тепер маамар пояснює, що означає «наш Б‑г».

«Наш Б‑г» (Елокейну) — це сила, що приводить світи до буття: і світло, яке наповнює кожен світ, і світло, яке охоплює їх усі. Ця сила походить від Гавая — Імені, що означає «Він був, Він є і Він буде», від самого Нескінченного світла, яке називають айін («ніщо»), бо воно недосяжне для осягнення; отже, творення — це справжнє виникнення чогось із нічого. Цемах-Цедек (Ор га-Тора, Балак) пояснює слова «наш Б‑г» як «наша сила і наша життєва сила».

Творіння — не одноразова подія в минулому: постання чогось із нічого триває щомиті, як сказано в ранковій молитві, що Б‑г «Своєю добротою оновлює» творіння щодня. І все ж Б‑г залишається Єдиним і незмінним, як сказано в молитві: «Ти є Він до створення світу, і Ти є Він» відтоді, як світ був створений. Маамар «Rani VeSimchi» раніше в Мікец (Тора Ор 36a) наводить ті самі слова й протиставляє Б‑га душі, яка змінюється під впливом того, що відбувається з тілом, бо справді перебуває в ньому, як у своєму вбранні.

Постання світів зовсім не змінює Б‑га. Причина в тому, що Б‑г діє не так, як людина.

Коли людина щось створює, її власна сила фактично входить у створене нею: вона зосереджується на цьому й вкладає в нього свій розум.

Оскільки розум творця залучений у його працю, вона змінює його. Творіння від Ор Ейн Соф відрізняється: воно нічого не змінює в Б‑зі, Який залишається Єдиним, так само як і до створення світу.

Причина полягає у словах, які промовляють після першого вірша Шма: «Благословенне ім’я слави Його царювання навіки-віків». Усе творіння, його існування та життєва сила походять лише від Малхут Б‑га — від Його царювання над світами. Це лише Його «Ім’я», спосіб, у який Він співвідноситься з ними, а не Його сутність; отже, творіння не торкається Самого Б‑га.

Лише на рівні царювання (Малхут) можна говорити про «силу Творця» у Б‑га: небеса були створені «словом Імені Б‑га (Гавая)», подібно до того, як цар діє самим своїм словом, адже «слово царя владне». Писання називає Його царювання «царюванням усіх світів», а молитви називають Його «Єдиним, Життям світів, Царем»: саме Його царювання дає світам життя.

Коли людина роздумує про все це розумом і з глибини серця, Б‑жественна душа міцнішає, і в міру того, як вона бере гору, життєва душа, що оживляє тіло, перестає мислити про матеріальні речі. Ягель Ор (Цемах Цедек), якого цитують у примітках Kehot, пояснює, що це очищує Хохму й Біну тваринної душі (нефеш габагаміт). Це легше, ніж очищувати її емоції, оскільки розбиття посудин відбулося головно в семи нижніх сферах духовного прояву (сфірот).

Споглядання Б‑жественною душею величі Нескінченного породжує почуття: палку любов, наче спалахи вогню, — прагнення приліпитися до Б‑га з палаючим запалом.

Туга така сильна, що душа готова вичерпатися (келот га-нефеш). Псалмоспівець описує це словами: «Тужить моя душа, і навіть знемагає».

Прагнення псалмоспівця триває: з Б‑гом він нічого не бажає на землі, а його плоть і серце згорають. Коли ця любов палає в Б‑жественній душі, Хохма життєвої душі — її здатність мислити — стає подібною до олії, що тягнеться за ґнотом; ґнотом є Б‑жественна душа, «світильник Гавая». Yahel Or, процитований у примітках Kehot, визначає цю Хохму як Хохму ногоа — інтелект тваринної душі, який можна піднести до святості.

Б‑жественна душа, ґніт, поєднує полум’я своєї палкої любові з тваринною душею, щоб світло осяяло її. Тоді й тваринна душа згорає та прагне приліпитися до Б‑га, подібно до олії, що згорає в полум’ї.

Так людина виконує заповідь «Люби… всім серцем твоїм» — обома своїми схильностями. Власне прагнення тваринної душі стає надзвичайно сильним, подібно до олії, що згорає цілком і повністю перетворюється на полум’я світильника.

Це відбувається завдяки «закричало їхнє серце»: власний вогонь тваринної душі змінюється на палку любов до Б‑га. Це і є світильник душі, що походить від власного споглядання Б‑жественної душі.

Світильник міцви діє інакше: міцва має особливу силу (сегула) піднести тваринну душу й прив’язати її до Нескінченного світла. Благословення, яке промовляють над міцвою: «Який освятив нас Своїми заповідями», — говорить про вищу святість, що перебуває вище за весь ланцюг світів; Мітелер Ребе, якого цитують у примітках Kehot, називає її найвищою святістю, вищою за всі вищі рівні святості.

Міцвот називають одягом, «царським одягом», тому що вони є макіфім — охоплювальними рівнями: вони оточують і одягають душу від голови до ніг, так само як одяг покриває тіло.

Одягнена в міцвот, душа «зав’язана у вузлі життя з Ім’ям Б‑га (Гавая)». Так само як людину можна потягнути за її одяг, міцва, будучи одягом, підносить душу разом із собою.

Другий образ: камінь, прив’язаний у пращі, злітає значно вище, ніж камінь, кинутий рукою. Єврейське слово «церор» («прив’язаний») — те саме, що й у словах «зв’язана у вузлі життя», і правило полягає в тому, що все, що охоплює якусь річ (макіф), підносить її вгору. У Тора Ор, Мішпатім (76a), Альтер Ребе поєднує ці два вірші так само: душа зв’язана, наче камінь у пращі, і тому здіймається високо до джерела життя — через «дні» та одяг Тори й міцвот.

Ось чому таліт і тфілін, які є макіфім, одягають перед молитвою: вони притягують охоплювальне світло, яке підносить тваринну душу під час молитви. Мітелер Ребе, якого цитують у примітках Kehot, загострює запитання: хіба душа сама по собі не може зосередитися на єдності Б‑га під час Шма? То чому таліт і тфілін мають бути перед молитвою? Бо, як відомо, нижчий не може піднестися, доки спершу згори не зійде сяйво, а молитва — це піднесення тваринної душі.

Молитва має той самий текст щодня впродовж усього відведеного людині життя, бо кожен день її життя відповідає іскрам тваринної душі, які їй належить піднести; натомість Б‑жественна душа вічна. Щодня постає новий аспект тваринної душі.

Нову іскру кожного дня також потрібно піднести, але оскільки це піднесення щодня є тим самим видом сходження, достатньо тієї самої молитви. Вивчення Тори — інша справа: щодня слід вивчати щось нове.

З тієї самої причини всі міцвот називаються цдакою (благодійністю), адже «цдака підносить народ». Пізніше, в «Мікец» (Тора Ор 42c), Альтер Ребе говорить те саме: виконання міцвот — піднесення знизу до їхнього кореня — змушує світло Тори сяяти, «бо всі міцвот називаються цдакою».

Цдака й милосердя оживляють дух смиренних, а бідного вважають за мертвого. У відповідь згори притягується дух життя — від Б‑га, «Життя життя», — у незмірно більшій мірі, ніж допомога, надана внизу, щоб оживити тих, хто справді мертвий.

Це оживлення відбувається через обійми правиці Б‑га — тієї руки, що «наближає»: охоплювальне світло згори підносить душу все вище й вище, до самого Нескінченного світла. Ось що означає світильник міцви.

Тора діє у протилежному напрямі: замість того щоб підносити душу знизу, вона притягує Нескінченне світло згори донизу. Вона відкриває саме Нескінченне світло, яке перебуває далеко понад ланцюгом світів, тоді як цей ланцюг, що спускається сходинка за сходинкою, є приховуванням Нескінченного світла, облаченого шар за шаром, щоб кожен вид створінь міг постати. Yahel Or, цитований у примітках Kehot, читає вірш як один образ: міцва — це ґніт, а Тора — світло.

Ланцюг світів — це «темрява», в якій Б‑г приховує Себе: прихованість, а не розкриття. Тора, навпаки, описується як та, що відкриває «глибини з темряви»; поряд наводиться вислів «Із глибин я кликав Тебе», у якому вжито те саме слово на позначення глибини.

Мета створення людини — притягнути на власну душу Ор Ейн Соф, що перебуває понад усім ланцюгом світів.

Мета полягає в тому, щоб Ор Ейн Соф перебував унизу так само, як угорі. Слова Ісаї «Я — перший і Я — останній» описують Б‑га як незмінного до створення світу й після нього; тепер маамар пояснює, як це стосується часу між ними. Лікутей Тора, Ваїкра (1d), де згадується цей маамар, пояснює, що «Я — останній» означає царювання (Малхут) Б‑га, вбране в нижні світи, де постає відокремлене існування, а «Я — перший» — мудрість (Хохма), якій властиве самоусунення (бітуль); у майбутньому це розкриється внизу так само, як угорі, «око в око».

Так само, як Б‑г є «першим» до створення і «останнім» після нього, «окрім Мене» стосується проміжку між ними — часу, коли існує світ. І тоді Нескінченне світло має бути притягнуте донизу, щоб світ теж перебував у стані бітуль перед Ним, ніби його не було створено. Це відбувається завдяки Торі, адже «Тора виходить із Хохми» — рівня, на якому розкривається Ор Ейн Соф.

У вірші Ісаї сказано, що Б‑г створив, сформував і зробив [усе] «заради Моєї слави» (кеводі). Числове значення слова «кавод» — тридцять два (каф — 20, бет — 2, вав — 6, далет — 4), що вказує на «тридцять два шляхи мудрості» (Хохми); у Зоарі (Рая Меємна, Цав), на який посилається примітка Kehot, числове значення слова «кавод» також дорівнює тридцяти двом. Три дієслова, що відлунюють світам творення (Брія), формування (Єцира) і дії (Асія), тут співвіднесені з Талмудом, Мішною та Святим Письмом.

Усі три частини Тори походять від Хохми, і в Хохмі перебуває та розкривається Ор Ейн Соф, без жодного приховування. Примітка в Танія, розділ 35, пояснює чому: Нескінченний (Ейн Соф) — істинний Єдиний, окрім Якого нічого не існує, і це рівень Хохми. Тому Тора в усіх своїх частинах несе відкрите одкровення Б‑га.

У мудрості (Хохмі), що відкривається через Тору, Б‑г є «Я, Гавая, не змінився» — таким, як і до створення світу. Це пояснює Рава Єгуду, за часів якого, як каже Талмуд, усе навчання відбувалося за порядком Незікін (цивільне право та закони про збитки): постановляючи, хто невинний, а хто підлягає відповідальності, він відділяв їх одне від одного, а отже, відділяв зовнішні сили від святості, щоб «розсіялися всі, хто чинить зло».

Саме тому Рав Єгуда був звільнений від молитви, як Рабі Шимон бар Йохай та його товариші, для яких вивчення Тори було всім їхнім заняттям.

Велич Рава Єгуди пояснює це: Шмуель сказав про нього: «Цей не народжений жінкою», бо трепет перед його Владикою перебував над ним. Він перебував у стані бітулю перед Нескінченним світлом, яке притягував на себе через читання Шма.

У дужках маамар додає, що Рав Єгуда не був звільнений від читання Шма; навіть Рабі Шимон бар Йохай та його товариші були звільнені лише від молитви. Читання Шма, через яке людина притягує на себе бітуль, залишається обов’язком кожного.

Вивчення Тори Равом Єгудою саме по собі було бітулем: слова Б‑га ніби були вкладені в його уста, як сказано у віршах. Тому мудреці називають Мішну «царицею»; у Тора Ор, Шемот (49b), Альтер Ребе пояснює цей образ: Мішна — це праця з очищення в Хохмі, де відділяють нечисте від чистого, а заборонене від дозволеного.

Мішна подібна до царя, який постановляє, яким має бути рішення, адже «цар утверджує країну справедливим судом». У Торат Шмуель, на який посилаються примітки Кегот, пояснюється, що, виправдовуючи невинного й визнаючи винного винним у своєму навчанні, Рав Єгуда зумовлював такий самий вирок згори — «кожному належне місце». Є два типи тих, хто навчається: слуга, який навчається, щоб дізнатися волю царя, і цар, про якого йдеться в наступній частині.

Другий тип учня подібний до царя: навчаючись, він сам постановляє закон. Маамар застосовує слова «І був цар у Йешуруні» до Моше, бо Шехіна промовляла з його горла. У маамарі, що передує цьому (Тора Ор, 38a), Альтер Ребе наводить те саме висловлювання: мовлення Б‑га — «Гавая промовляє» — лунало з горла Моше; а людина, яка досягає самопожертви (месірут нефеш) при слові «Один» у Шма, приходить до слів: «Мої слова, які Я вклав у твої уста».

Раббі Шимон бар Йохай і його товариші, а також Рав Єгуда на своєму рівні були такими самими: царями у вивченні Тори.

Чим повніше душа людини перебуває у стані самоусунення перед Ор Ейн Соф, тим більше цього світла низводиться в її Тору та служіння. Отже, Мішна, вимовлена такими мудрецями, є справді словом Б‑га, і через неї внизу відбувається самоусунення буття світу так само, як угорі.

Світло Тори знаходить опору в міцві, як полум’я — у ґноті, бо сутність і підвалина всієї Тори, Письмової й Усної, — це міцвот.

Ривка «наповнила свій глечик і піднялася»: її глечик (кад, літери якого позначають число двадцять чотири) — це двадцять чотири книги Писання, які черпають вищі води, безмежну Хохму Ейн Соф. Саме тому у вірші сказано: «ці слова, які Я (Анохі) заповідаю тобі»: заповіді походять від власного «Я» Б‑га. У «Тора Ор», Толдот (18a), Альтер Ребе так само тлумачить глечик Ривки й додає, як і в цьому маамарі, що Тора вбрана в матеріальні речі, плоди й жертвоприношення, щоб через міцвот вони очищувалися і розкривалося «Я (Анохі)».

Тепер образ завершується: міцва — це ґніт. Він вдягається в розумову й життєву душу людини, щоб піднести її та пов’язати зі світлом Тори — мудрістю, відмінною від людської, у якій спочиває Ейн Соф, як сказано: «Б‑г заснував землю мудрістю».

Однак спершу нефеш елокіс, «світильник Гавая», має споглядати, щоб пробудилася любов «усім серцем». Як каже Зоар, дух знизу викликає дух і притягує донизу дух згори; а слова Йова «якщо він зверне до Нього своє серце», що в буквальному значенні говорять про те, як Б‑г звертає Свою увагу на людину, тут прочитуються як слова про людину, що спрямовує своє серце до Б‑га.

Мета полягає в тому, щоб Хохма життєвої душі стала олією, що тягнеться слідом за ґнотом міцви, аж доки не стане частиною світла Тори. Вона перетворюється з одного краю на цілковито протилежний — із людського міркування на Б‑жественну мудрість Тори.

Саме тому Тора вдягається у фізичні речі: порядок Зераїм (Насіння) розглядає все, що росте із землі, і плоди дерева, а порядок Кодашім (Святині) — тварин.

Усе це потрібно, щоб усе фізичне можна було очистити й перетворити на святість, доки «слава Гавая не наповнить усю землю» — цю фізичну землю.

Маамар повертається до початкового вірша. У слові гамагбігі («Хто високо підносить») він читає гамагбіа йуд — «той, хто підносить йуд»: літера гей — це далет із маленьким йудом усередині. Далет вказує на даліс («немає»), на те, що «не має нічого власного»; вона стає гей лише завдяки йуду всередині неї. Лікутей Тора, Шлах (44d), наводить ці рядки; а Pardes Rimonim, на який посилається примітка Kehot, цитує з «Зогару», що Б‑жественна присутність (Шехіна) називається далет, коли вона бідна.

У цьому полягає служіння міцви: цедек («праведність») стає цдакою («благодійністю»), коли до неї додається гей. А «цдака підносить», бо вона підносить йуд усередині цього гей дедалі вище — до самого Нескінченного світла.

«Щоб сидіти» означає стати «місцем для Твого перебування», де спочиває саме Ор Ейн Соф. Сидіння є образом такого спочинку.

Сидіння означає применшення, подібно до того, як цар сидить на троні: для Б‑га, так би мовити, бути Царем над світом — це сходження вниз, адже цареві потрібні люди, над якими він царюватиме. Отже, слова «Гавая сидить царем» описують, як Б‑г применшує Себе, щоб правити світом; а леолам означає і «навіки», і «над світом».

Усе це — піднесення знизу вгору, яке здійснюють міцвот. Тора є протилежним рухом — притягуванням згори вниз, і це друга половина вірша: «Хто схиляється [Сам], щоб побачити на небесах» — це Письмова Тора, а «і на землі» — Усна Тора.

У Торі Нескінченне світло не лише осягають, а й «бачать»: воно розкривається внизу так само ясно, як угорі.

Це виходить за межі «Слухай, Ізраїлю» — споглядання Б‑жественної душі, яке подібне лише до слухання про щось, а не до бачення. Тора приносить розкриття, подібне до бачення, як у обіцянці: «Бо око в око побачать».