ביאור על הנ״ל

Цей заголовок указує, що далі йде біур (пояснення): подальший маамар, який докладніше розвиває ідеї попереднього маамара. Той маамар починається з правила, що ханукальний світильник ставлять ліворуч від дверей, щоб мезуза була праворуч; цей біур пояснює це правило.

Біур (пояснення) визначає свою тему: правило, згідно з яким ханукальний світильник стоїть ліворуч від входу, а мезуза — праворуч. Далі він формулює головну відмінність: міцвот діють «знизу вгору», коли людина підносить матеріальний світ до Б‑га, тоді як Тора діє «згори вниз», коли Б‑жественна мудрість сходить до людини.

Два рухи сходяться, наче двоє людей на драбині: один підіймається, а другий спускається, і вони зустрічаються посередині. Решта біуру пояснює, як висхідний рух міцвот і низхідний рух Тори поєднуються.

Ці два вірші, здається, по-різному описують творіння. В одному сказано, що Б‑г створив усе, чого забажав, ніби творіння виникло з Його бажання; в іншому сказано, що небеса постали Його словом, тобто через мовлення.

Альтер Ребе узгоджує ці вірші: слово Б‑га привело до буття саму речовину кожної речі, тоді як її особлива форма й вигляд походять від Його бажання. Це бажання щодо форми діє через мудрість, як сказано в третьому вірші: «Усе Ти створив мудрістю».

Тут Хохма пов’язана з Гвурот — силами стриманості й міри, бо надання кожній речі власної форми означає поділ і визначення. Вона проводить межі між однією формою та іншою, аж до кожної подробиці кожного виду.

Корінь цієї мудрості, що розрізняє окремі речі, лежить ще вище — у тому, що Кабала називає Ботзіна де-Кардінуза, «лінією міри», яка визначає розміри всього, що існуватиме; раніше, у Мікец (Тора Ор, Мікец 11:6), Альтер Ребе пояснює цю назву: «кардинуза» походить від вислову «карденайса — пшениця», слова на позначення тьмяності й чорноти, адже міра встановлює межу: «досюди — рівень Хохми». Образ Йешаягу, де Б‑г вимірює води в заглибині Своєї долоні, описує це саме Б‑жественне вимірювання. Воно вперше розкривається в Хохмі Ацилуту, яку називають світлом Абба («Батька»), де вже присутнє «Які численні Твої діяння» — як велика множина окремих подробиць.

Хоча окремих подробиць багато, у Хохмі вони існують разом, включені в одне ціле. Так само розум людини може за одну мить охопити багато ідей, але щоб висловити їх словами одну за одною, може знадобитися година чи дві.

Так само всі форми творіння містяться разом у Хохмі й були розгорнуті через десять висловів, якими створено світ. Проте висловів лише десять, бо мовлення передало творіння тільки в загальних категоріях, а не подробицю за подробицею.

Мовлення потрібне, щоб створені речі могли існувати як єш — як істоти, що мають власне буття. Хохма світу Ацилут і навіть Зеїр Анпін, рівень Імені Гавая, не можуть породити таке існування, бо там усе ще цілковито єдине з Нескінченним: «Він і Його життєві сили — одне».

Відокремлене існування починається лише з Малхут Ацилуту — царювання Б‑га, яке уподібнюється до слова царя, що панує над іншими. Малхут Ацилуту спускається й стає Атіком — найвищим і найвнутрішнішим джерелом світу Брія, першого світу відокремлених істот; найнижчий рівень вищого світу стає найвищим рівнем нижчого.

Навіть так, Гавая — Ім’я Б‑га, яке вказує на те, що Він виходить за межі всього й приводить усе до буття, — панує над Малхут, щоб істоти, які виникають, самоусувалися перед Ним. Ангели, «небесне воїнство», схиляються в самоусуненні; це келот га-нефеш (прагнення душі до самозгасання), настільки сильне, що душа ніби згасає, повертаючись до свого джерела.

Навіть сонце й місяць «схиляються» — не лише духом, а й самими своїми тілами, без упину обертаючись визначеним для них шляхом. Цей бітуль походить від бажання Б‑га, яке передається вниз через Хохму Ацилуту, потім через Хохму, що міститься в Малхут Ацилуту, аж поки не вбирається в три нижні світи — Брія, Єцира та Асія.

Вислів «Вищий за найвищого пильнує його» тлумачиться як опис ланцюга нагляду: кожен рівень отримує від того, що над ним, аж до самої вершини. Отже, бажання Б‑га, яке стоїть на вершині цього ланцюга, керує всім нижчим.

У дужках Альтер Ребе зауважує, що навіть філософи визнають такий ланцюг причин, але знають лише про десять нижніх рівнів. Згідно з тодішніми астрономічними уявленнями, небеса складалися зі сфер, вкладених одна в одну: вісім сфер несли планети й зорі, а дев’ята, «щоденна» сфера, обертала все небо раз на день.

Альтер Ребе посилається на Pardes (Pardes Rimonim — кабалістичну працю рабі Моше Кордоверо), де наведено те, з чим погодилися філософи, зокрема існування десятої, «інтелектуальної» сфери. Далі, за їхніми словами, вони нічого не знають; однак ніщо в їхніх власних міркуваннях не виключає існування ще вищих рівнів.

Шанувальники зір і сузір’їв стверджують, що оскільки світло Б‑га спустилося через шар за шаром приховування, через Ім’я Елокім, яке скорочує його й приховує, світ мусить залишатися таким. На їхню думку, раз природний порядок уже встановлено, він діє сам собою.

Проти цього свідчить вислів: «Бо я знаю, що Гавая великий». Той, хто каже «я знаю», — це Малхут і Громада Ізраїлю; вони визнають, що Гавая панує над кожним рівнем Елокім, тобто над усією природою. Фараон, який сказав: «Я не знаю Гавая», знав лише Елокім — Б‑га, прихованого в природі.

Слова «Гавая покинув землю», сказані в книзі Єхезкель старійшинами Ізраїлю, які таємно служили ідолам, виражають те саме переконання: Б‑г віддалився й залишив світ діяти самостійно. Вставне пояснення заперечує це, посилаючись на Танія, частина II (Shaar HaYichud VehaEmunah), розділ 2: створити небеса й землю з нічого — більше диво, ніж розсунути море; і світ, як і розсунуте море, продовжує існувати лише доти, доки слово Б‑га підтримує в ньому дію. З цього хибного переконання походить глузливе запитання, яке народи ставлять у Псалмах: «Де їхній Б‑г?»

Правда полягає в тому, що «усе, чого забажав Гавая, Він учинив»: трансцендентне Ім’я Гавая діє в самій природі. Це єднання Гавая з Елокімом, яке також називають єднанням Кудша бріх ху та Шехіни: Гавая притягується вниз і вплітається в Елокім, щоб створене буття перебувало в самоусуненні перед Б‑гом.

Єднання Гаваї та Елокіма може відбуватися двома шляхами. У першому Гавая спускається в Елокім; це називається переплетінням (шилув) Гаваї в Елокімі, коли літери двох Імен чергуються, утворюючи одне спільне Ім’я.

У цьому поєднанні алеф, перша літера Імені Елокім, стоїть перед йодом, першою літерою Імені Гавая. Це показує, що Елокім є зовнішнім виміром, який вбирає в себе Гаваю.

Другий шлях є протилежним: Елокім підноситься й розчиняється в Гаваї. Тоді першим стоїть йод, що показує: тепер провідною є Гавая, а Елокім включається в неї.

Алтер Ребе зазначає, що другий шлях — піднесення Елокіма — є вищим. Щоб Гавая спустилася й убралася в Елокім, потрібні численні скорочення (цимцумім), аби вона могла вбратися в єш, тобто створене буття. Але коли Елокім підноситься в Гаваю, він підноситься до айн — Б‑жественного «ніщо», що перебуває поза будь-яким визначеним існуванням.

У вірші «Бо міцва — це світильник, а Тора — це світло» дві його частини відповідають двом рухам: міцва, тобто світильник, означає піднесення, а Тора, тобто світло, — притягнення згори вниз. Щоб пояснити це, Альтер Ребе спершу розглядає природу літер.

Літери виходять із п’яти місць артикуляції: алеф, хес, гей і айн — із гортані, а інші групи літер вимовляються піднебінням, язиком, зубами й губами. Однак ці органи не породжують літери так, як арфа породжує звук: доки на арфі не грають, у ній немає мелодії, і лише тоді, коли на ній грає музикант, народжується звук.

З мовленням усе інакше: літери вже існують у душі, яка «сповнена літерами». Коли вони доходять до рота, то саме вони приводять органи мовлення в рух, а не органи створюють їх.

Літери існують на кількох рівнях: літери думки, пов’язані з Біною (розумінням), і літери мовлення, пов’язані з Малхут (царюванням).

Ці два рівні співвідносні: мовлення вищого рівня подібне до думки рівня, що нижче за нього. Тож мовлення ангелів, які «кличуть один до одного» у хвалі, перебуває на рівні людської думки. Таргум передає цей вислів як «вони отримують один від одного», отже, кожен рівень отримує від того, що перебуває вище за нього, аж до найвищих висот: те, що є думкою для нижчого рівня, порівняно з рівнем вище є лише мовленням, тоді як думка того вищого рівня ще більш прихована.

Показавши, що літери існують ще до мовлення, Альтер Ребе простежує їхнє коріння ще вище. Їхнє розкриття починається в Хохмі: у вірші сказано, що людина стала нефеш хая, тобто, за простим змістом, «живою істотою»; Альтер Ребе ж тлумачить слово хая як Хая — рівень душі, що відповідає Хохмі.

Хохма — лише те місце, де літери вперше розкриваються; їхній прихований корінь лежить набагато вище — у Кетері, рівні над інтелектом. Зоар називає літери «вищими коронами» й описує, як літера каф зійшла з-над престолу слави Б‑га, показуючи, що літери спускаються з найвищого місця.

Літери не є продуктом інтелекту. Розум не може осягнути, чим є літери самі по собі й як вони вимовляються як алеф, бейт, ґімел, хоча й виходять через власні сили розуму; переважно вони походять із рівня, що перебуває вище за інтелект.

Звідти вони стають убранням для інтелекту. Завдяки їм розум може осягати й виражати будь-яку річ будь-якою із сімдесяти мов.

Кожну ідею можна осягнути лише через літери, проте літери — не сама ідея, а лише її вбрання. Тому та сама ідея може бути вдягнена то в один набір літер, то в інший.

Ту саму думку можна висловити різними словами: Тосафот і Ран, два класичні коментатори Талмуду, можуть передати одне й те саме міркування — кожен своїми словами. Це показує, що літери — не сама ідея: вони походять із рівня, вищого за інтелект, хоча розкриваються лише в ньому.

Далі наводиться аналогія: сила продовження роду, осередок якої — мозок, проявляється в людині лише після досягнення певного віку. У тексті названо два віки — тринадцять або дев’ять років — і наведено посилання на початок восьмого розділу трактату Санедрін, де Талмуд обговорює, чи може хлопчик уже в дев’ять років стати батьком.

Розум хлопчика може бути вже цілком розвиненим, однак сила продовження роду не досягає повноти, доки йому не виповниться цей вік, і її завершення залежить від їжі, яку він споживає. У Лікутей Тора, у розділі Ваетханан, Альтер Ребе використовує ту саму аналогію й відсилає назад до цього біуру: хлопчик молодший за дев’ять років має достатньо життєвої сили й інтелекту для себе, але лише додаткове світло — зрілий інтелект — дає йому змогу передавати вплив нижче й приводити до появи нову істоту; отже, тому, хто дає, потрібне додаткове світло, щоб давати.

Підтвердженням є закон, за яким напередодні Йом-Кіпура первосвященникові не дають їжі, що збільшує кількість сім’яної рідини, аби того дня він не став ритуально нечистим. Одні продукти збільшують кількість сім’яної рідини, інші її зменшують, отже, їжа безпосередньо впливає на цю силу.

У самій їжі немає сили продовження роду. Вона з’являється й стає довершеною лише тоді, коли їжа доходить до мозку та зміцнює його.

Так само й літери: вони приходять із рівня, що перебуває понад інтелектом і зовсім не осягається літерами. Однак, коли вони доходять до інтелекту, саме через них він розкривається.

Саме тому про Метатрона, головного ангела, сказано, що він «пов’язує вінці для свого Творця» з молитов Ізраїлю. Літери молитви здіймаються за допомогою ангелів; багато з них призначено в кожній небесній палаті (гейхалі) приймати молитви, і Зогар каже, що ангел цілує молитву.

Поцілунок пояснюється за аналогією: той, хто цілує, вкладає свій подих у те, що цілує.

Так ангел вкладає власний подих, власну життєву силу в літери молитви. У такий спосіб він підносить їх від людської мови до мови ангелів, яка, як пояснювалося вище, є рівнем думки стосовно нижчого світу.

Отже, молитва підноситься від одного світу до наступного, аж до найвищого світу, де Метатрон творить із неї вінець: він підносить літери до їхнього джерела й кореня, що міститься в Кетері, Вінці.

Мета піднесення літер — притягнути вниз нові літери. Молитва промовляє: єгі рацон — «Нехай буде Твоя воля», дослівно: «нехай буде воля»; вона просить, щоб притягнулася вниз нова воля, відмінна від тієї, що спочатку була притягнута до Хохми; а Хохма, як пояснювалося вище, — це рівень суду й суворої міри.

Тора також походить від Хохми й названа «вогненним законом», що вказує на вогонь і гвурот (стриманість): за мірою самої Тори немає страждань без гріха. Але в Кетері є просте милосердя, яке «несе провину», за словами віршів про атрибути милосердя Б‑га; звідти притягуються вниз нові літери — вираження нової волі. У Лікутей Тора, в розділі «Хукат», Алтер Ребе посилається на цей біур (пояснення) і називає ці літери, які перебувають вище самої Тори, «вигравіюваними літерами» (осійот гахакіка).

Той самий принцип стосується міцвот, як сказано: «міцва — світильник». Полум’я дає світло лише тоді, коли навколо нього є повітря; без повітря воно гасне й зовсім не світить.

Повітря відповідає літерам і, як вони, посідає нижче місце: у порядку чотирьох стихій повітря стоїть нижче за вогонь. У примітці Kehot наведено мідраш (Шмот Раба і Бемідбар Раба) та Зогар, де йдеться про цей порядок.

І все ж повітря значно тонше й витонченіше за вогонь. Причина в тому, що, хоча повітря перебуває нижче від вогню, його корінь вищий.

Пояснюючи це, Альтер Ребе звертається до Яакова, який після пробудження від сну про драбину сказав: «Який грізний!» Отже, коли ми говоримо про Б‑га як про «великого, могутнього і грізного», «грізний» — це атрибут Яакова у словах Моше (Дварім 10:17), які ми промовляємо в першому благословенні молитви Аміда; у примітці видавництва Кегот джерелом названо Зоар (2:79a, цитований в Ор га-Тора).

Трепет, здавалося б, мав би бути властивим не Яакову, а Іцхаку, Б‑га якого називають «Страхом Іцхака». Відповідь полягає в тому, що Яаков був посередником між праотцями, поєднуючи милість Авраама зі стриманістю Іцхака; у примітці Kehot наведено посилання на Зоар (1:60b), що підтверджує місце Яакова між ними.

Дві протилежності не можуть поєднатися самі по собі; вони єднаються лише тоді, коли на них проливається дух із рівня, вищого за них обох. Так Б‑г «творить мир у Своїх висотах», установлюючи гармонію між протилежними силами з рівня, що вищий за них.

Оскільки Яаков поєднав обидві сторони, він розкрив якість «грізної величі», що стоїть вище за них обох. Повітря також є посередником, і саме в цьому джерело його тонкості: воно належить до середньої лінії сфер духовного прояву (сфірот), між правою лінією Хохми, Хеседу й Нецаха та лівою лінією Біни, Гвури й Ходу.

Середня лінія проходить через Кетер, Даат, Тіферет і Йесод. Повітря відповідає цій лінії, тобто Зеїр Анпін, рівню Тіферет; саме тому єврейське слово на позначення повітря, авір, пишеться подібно до слова ор — «світло» — з доданою літерою йуд.

Йуд означає прихованість світла, яка спускає його й притягує вниз, щоб воно могло сяяти; літери діють так само: вони є прихованістю, через яку передається інтелект. У маамарі безпосередньо перед цим біуром сказано те саме (Тора Ор, Мікец 14:32): повітря змушує лампу світити, бо авір — це ор із доданою літерою йуд, а прихований у ньому йуд є прихованим світлом, яке через нього виходить у розкриття.

У літерах і через них розум осягається й розкривається; як пояснювалося вище, жодна ідея не може існувати без літер.

Повітря, середовище приховування, відіграє таку саму роль щодо світла: у ньому й через нього утримується світло полум’я, і воно починає сяяти.

Ось що означають слова: «Бо міцва — світильник, а Тора — світло»: завдяки міцві — світильнику — Тора стає світлом. Міцвот підносяться до Кетер, свого кореня, який називають «шістсот двадцятьма стовпами світла»: 620 — числове значення слова «Кетер», а також число 613 заповідей Тори разом із сімома постановами мудреців. Кожна з них — стовп, що поєднує верхнє з нижнім.

Яакова називають «мотузкою (хевель) Його спадку»: у вірші хевель означає наділ, відміряний мотузкою, але Альтер Ребе бере образ мотузки, верхній кінець якої рухається, коли рухають її нижній кінець. Так міцвот, що перебувають у Малхут, сягають Кетер, і звідти притягуються нові літери — додаткове світло, щоб світло Тори сяяло. Тору називають «притчею про Давнього»; у своєму простому значенні ці слова означають «приказку давніх», а в Тора Ор, Megillas Esther Альтер Ребе пояснює, що «Давній» — це сама сутність Б‑га, цілковито позамежна світам.

Тору щойно назвали «притчею», і тепер Альтер Ребе пояснює, що це означає, через Шломо, який «говорив три тисячі притч». Мудрість Шломо — це «нижня Хохма», рівень Малхут Ацилуту, остання зі сфер духовного прояву (сфірот) світу еманації.

Точніше, це Малхут Ацилуту, що світить у нижні світи Брія, Єцира й Асія. Сама Малхут Ацилуту — це святий дух (руах га-кодеш), Нецах і Ход Ацилуту є джерелом пророцтва, а в Ацилуті все єдине з Б‑гом.

Оскільки пророцтво і святий дух походять з Ацилуту, єдиного з Нескінченним (Ейн Соф), кожен вірш Тори й Пророків містить шістсот тисяч тлумачень. «Притчі» й «Пісня пісень», які Шломо промовив під впливом святого духу, походять із самої Малхут Ацилуту — рівня, вищого за власну мудрість Шломо.

Однак мудрість, яку Б‑г дав Шломо, — це нижча Хохма Брія. Нею він говорив про кожну тему Тори у трьох тисячах притч.

Ці притчі передають духовний зміст слів Тори в трьох світах Брія, Єцира й Асія. У дужках Альтер Ребе додає, що всьому, що є внизу, відповідає щось угорі: есрог, який беруть унизу, пробуджує відповідне йому вгорі. Саме тому міцва вимагає есрог, а не яблуко.

Щоб наблизити це до розуміння, уявімо матеріальний предмет, змальований у людській уяві. Але людська уява нічого не здійснює, тоді як угорі: «Мої думки — не ваші думки»: там відповідник є реальним і має дію.

Шломо осягнув ці рівні — від найнижчого ступеня Асія до першого ступеня Брія. Кожен світ містить десять сфірот; кожна з них складається з десяти, а кожна з тих десяти — ще з десяти, утворюючи тисячу в кожному світі. Три світи дають три тисячі притч.

Осягнення Шломо не сягало Ацилуту, де Б‑г і Його атрибути єдині. І все ж навіть Тора в Ацилуті — лише «притча» у порівнянні з Самим Б‑гом, Всевишнім Еманатором.

Спираючись на вчення Зоару про те, що Тора пов’язана зі Святим, благословенним Він, Альтер Ребе порівнює зв’язок Тори з Б‑гом зі зв’язком Ізраїлю з Торою. Ізраїль не має жодної співмірності з Торою, однак пов’язаний із нею; так само Тора, хоч і є лише «притчею» щодо Б‑га, пов’язана з Ним.

Щоб Нескінченне світло, Б‑г — Еманатор, було притягнуте вниз і поширилося через Тору, потрібна «міцва — світильник». Міцва — це авір, повітря довкола полум’я, тобто «світло з літерою йод», як пояснювалося вище.

Міцвот — це піднесення, подібне до жертвоприношень у Храмі, коли тварин підносили, щоб вони стали «вогняною жертвою, приємним пахощем» для Б‑га.

Так само тфілін пишуть на пергаменті, виготовленому зі шкур тварин, а цицит роблять із вовни. В обох випадках фізичний предмет підноситься й включається в духовність, виражену словами благословення: «Який освятив нас Своїми заповідями».

Міцвот також притягують Б‑жественність згори вниз, але оскільки їх виконують фізичною дією, вони вважаються піднесенням: людина підносить їх і пов’язує з Нескінченним світлом, яке міститься в них. Навчання Тори, натомість, є суто притягуванням згори вниз; єврей, який читає Тору, викликає те, що вже існує, так само як кличе друга. Корé івритом означає і «читає», і «кличе».

Саме це піднесення через міцвот приводить до притягування Тори згори вниз. У цьому й полягає значення слів «Нехай буде благословенне Його велике Ім’я» — відповіді громади в Кадиші, яку Альтер Ребе пояснює через Ім’я Гавая, рівень Малхут.

Гавая — це Зеїр Анпін, а «Ім’я Гавая», тобто його розкриття, перебуває в Малхут; «велике Ім’я», натомість, — у Кетері, Малхут Адама Кадмона, первісного рівня над Ацилутом. У дужках узгоджується це з уривком із Зогара, де велике Ім’я віднесене до Біни: Атік, внутрішній вимір Кетера, розкривається в Біні, тож обидва пояснення описують те саме. На початку розділу «Лех Леха» (Тора Ор, Лех-Леха 1:7) Альтер Ребе пояснює чому: Атік є джерелом насолоди, що вище за Хохму й розкривається лише через Біну.

Саме тому у відповіді сказано «меворах ле-алам» — «благословенний для світу» — в однині: мається на увазі єдиний світ Ацилут, приватна сфера (решут га-яхід, дослівно «сфера Єдиного»), де все єдине з Б‑гом і куди притягується велике Ім’я, що перебуває над Ацилутом.

У Талмуді сказано, що коли промовляють цю відповідь, Святий, благословенний Він, «киває» головою; це слово також означає «рухає», а Його «голова» — це Кетер, який Він рухає і притягує вниз. Це відбувається саме у зв’язку з відповіддю після Агади — нею називають не правові вчення мудреців, — адже Агада відповідає рівню Хохми, де, як писав Арізаль (рабі Іцхак Лурія), приховано більшість таємниць Тори. Альтер Ребе вживає ті самі слова в Iggeres HaKodesh 23, де закликає групи з десяти осіб вивчати Агаду з Ein Yaakov між Мінхою та Маарівом.

Відповідь «Амен, йегей шмей рабба» промовляють лише в громаді, бо тільки тоді Б‑г «рухає» кожним аспектом Своєї «голови», притягуючи з усього Вінця (Кетера). Коли окрема людина вивчає Тору, Святий, благословенний Він, вивчає навпроти неї; однак притягується лише та частина, що належить душі цієї людини, тоді як громада притягує весь клалут.

Тепер можна відповісти на початкове запитання: чому ханукальний світильник розташований ліворуч, а мезуза — праворуч. Мезуза символізує міцвот, природа яких — піднесення.

Мезуза свідчить, що дім людини й усе, що в ньому, перебувають у стані самоусунення перед єдиним Б‑гом: на її пергаменті написані слова «Б‑г є Один» і уривок, що починається словами «І любитимеш». У цьому уривку слова «усім серцем» відповідають молитві — служінню серця.

«Усією душею» відповідає вивченню Тори, яке поєднує думку людини з думкою Б‑га, а її мовлення — з мовленням Б‑га, як сказано: «Мої слова, які Я вклав у твої уста». «Усією своєю міццю», тобто всім своїм майном, є сама мезуза, встановлена при вході до дому, де зберігається це майно.

Завдяки цьому піднесенню з’являється ханукальний світильник зліва — притягування вниз «світла Тори». Греки прагнули «змусити їх забути Твою Тору», як сказано в молитві «Аль га-Нісім», яку читають на Хануку; мудреці постановили ставити світильник при вході до дому, зовні, оберненим до громадського простору.

Малхут називається входом до дому, бо через нього все входить і виходить. Вірш «Із цим (зот) увійде Аарон до Святилища», який у своєму простому значенні говорить про жертви, з якими первосвященник входить до Святого святих у Йом-Кіпур, тлумачиться як натяк на Малхут — шлях до святості. Коли Малхут виходить у світи Брія, Єцира й Асія, вона панує над усім: у вірші «його царювання панує над усім» ужито саме слово «Малхут».

Світло Тори необхідно притягнути навіть туди — до «гір розділення», тобто «на гори Бетер», до світів, віддалених від святості. Саме тому ханукальний світильник ставлять зліва, з боку Гвурот; і тут додається, що це було за часів Другого Храму, у період ханукального дива.