ויהי מקץ שנתים ימים ופרעה חלם והנה עומד על היאור

Маамар починається віршем про сон фараона, який буде витлумачено лише наприкінці. Спершу тут наводиться вірш із Рут: буквально лефанім означає «колись» — йдеться про давній звичай в Ізраїлі, — але це слово також означає «усередині». А якщо взяти до уваги вчення мудреців, що «це» (зот) — це Тора, то вірш читається так: Тора перебуває всередині Ізраїлю, у внутрішньому осередку кожної єврейської душі. У Танія (Iggeres HaKodesh 7) цей вірш тлумачиться так само: Тора була одягнена в душу «Ісраель Сава» — праотця Яакова, душа якого охоплювала всі душі Ізраїлю.

Кожна душа має два рівні: внутрішній, прихований, і зовнішній, відкритий. Зоар навчає, що Святий, благословенний Він, Тора та Ізраїль — кожен із них і прихований, і відкритий; у Лікутей Тора (Ніцавім) Алтер Ребе пояснює, що кожен із них має рівень, який перевищує осягнення, — світло, що охоплює всі світи (совев коль альмін), — і рівень, який одягається та осягається, — світло, що наповнює всі світи (мемале коль альмін).

У душі прихований рівень — це її інтелектуальні сили: Хохма, Біна та Даат. Вони діють усередині й не видимі іншим.

Відкритий рівень душі — це її любов і трепет перед Б‑гом, емоції, які виявляються назовні. Текст Тори має чотири складові: таамім (знаки кантиляції), некудот (голосні знаки), тагін (коронки над окремими літерами) та отійот (літери); у Б‑жественній душі є відповідники цих складових, як пояснюється в маамарі, зокрема таамім — мелодія Тори.

Ім’я Фараон (Пар’о) пов’язане з арамейським коренем зі значенням «розкриватися» (деїспарю), який Зогар на Ваїгаш застосовує до світел, що розкриваються і стають явними. Отже, крім Фараона кліпи — сил, протилежних святості, — у Б‑жественній душі є святий «Фараон»: сила, завдяки якій приховане світло розкривається. У маамарі «Ве-Давид Авді» 5732 року Ребе, як цитує Kehot, пояснює слова Зогара так: завдяки притягненню Кетера («Фараона») навіть явні світла в ланцюгу послідовного розгортання світів згори вниз (ішталшелут) «розкриваються» і звільняються від обмежень.

Б‑г створив святість і її протилежність як дзеркальні відповідності — «одне навпроти іншого». У міру сходження рівнів святий Фараон, що належить до розкритого світу, породжує далеко внизу Фараона єгипетського, який сказав: «Я не знаю Гавая», тобто забуття про Б‑га. Вірш із Притчей про чужу жінку — «ноги її сходять до смерті» — тут застосовано до того, як найнижче продовження розкритого світу, його «ноги», сягає того, що протистоїть святості.

На відміну від цього, благословення знаходиться лише в тому, що «приховане від ока», — у прихованому світі, який отримує від самого Джерела благословення. Мудрість перебуває зі скромними (цнуїм — також «прихованими»); це місце пам’яті, як показують тфілін на голові — «пам’ять між очима твоїми», — що спочивають на місці розуму: це протилежність описаному вище забуттю.

Розкриття передбачає, що спочатку було покриття. У словах «Хто підніметься для нас на небо?» зашифровано два слова: перші літери (מ־י־ל־ה) утворюють міла — «обрізання», а останні літери (йуд, гей, вав, гей) — Ім’я Гавая. Це вчить, що обрізання має передувати відкритому сяянню Б‑жественності.

Щоб світло Б‑га сяяло відкрито — не як просте уявлення літер Його Імені, а завдяки глибокому спогляданню сутності, вираженої словами «Я, Гавая, не змінився», — аж доки це не закарбовується в розумі й серці, людині спершу потрібне «обрізання»: усунення того, що цьому перешкоджає. Таке справжнє осягнення Б‑жественності і є «підняттям на небо» з вірша.

Згори гріхи створюють перешкоду між людиною та Б‑гом, і цю перешкоду слід усунути. У внутрішньому житті людини це усунення — «обрізання серця», до якого закликає Тора.

У фізичному обрізанні після відсікання крайньої плоті є другий етап — перія, розкриття тонкої оболонки. У духовному сенсі крайня плоть — це грубе зло, а тонка оболонка — прагнення до дозволених тілесних насолод. Вони походять від кліпат нога — нейтральної сфери, яку можна піднести до святості, — але все ж покривають і приховують світло Б‑га.

Те саме стосується природної любові й трепету до Б‑га — лиць лева й вола з Колісниці у видінні Єхезкеля. У видінні, після буряного вітру, великої хмари, вогню та сяйва (нога) навколо неї, з’являється «щось на вигляд як хашмаль», і лише зсередини нього — чотири живі істоти. Слово хашмаль розкладається на хаш — «мовчання» — і маль — «мовлення», що також перегукується з мілою. Раніше в Тора Ор (Лех Леха) Альтер Ребе пояснює хашмаль як одяг зі зовнішнього виміру (хіцоніют) розуміння (Біна), що огортає емоційні атрибути (мідот): у своєму корені він мовчить, а коли одягає їх — промовляє. Він також каже, що коли крайню плоть — кліпат нога — усунуто завдяки міли, залишається лише цей хашмаль.

Вихід — у смиренності, яку ми висловлюємо наприкінці молитви Аміда: «І нехай моя душа буде, як пил, для всіх». Слово «Пар’о» (Фараон) містить ті самі літери, що й «га-афар» (пил), показуючи, що, ставши подібною до пилу, людина досягає святості «Пар’о» і відкриває те, що приховує світло її душі.

Той самий корінь пера зустрічається в законі Тори про соту — дружину, яку чоловік підозрює, — де коен відкриває голову жінки. Громада Ізраїлю називається «жінкою, яка боїться Імені Б‑га», а завдяки упокоренню, подібному до пилу, відкривається прихована в душі скарбниця трепету перед Небом; у «Тора Хаїм» Мітелер Ребе на цю главу (цитованій видавництвом Kehot) додається, що саме тому єврейський народ має цю назву.

Смиренність розриває заслону над душею, бо ця заслона походить від пихи. Людина, яка вважає себе окремим і незалежним сущим, розвиває в собі жадання й наполягає, щоб її воля здійснювалася; це самозвеличення і є покривалом.

Отже, пиху необхідно зламати, і саме в цьому світлі пояснюються страждання цього світу. Вони не свідчать про те, що людина як покарання не заслуговує на спокій цього світу.

Талмуд розповідає, що Навуходоносор, який тоді був царським писарем у Вавилоні, побіг услід за посланцем, щоб у листі до царя Хізкіягу спершу привітали Б‑га, а вже потім царя, і був винагороджений за ці кілька кроків. Талмуд нараховує чотири кроки; маамар, який також посилається на Yalkut (Yalkut Shimoni, класичну збірку мідрашів), говорить про три кроки й царювання для трьох поколінь.

Кожен єврей ушанував Б‑га принаймні настільки, тож за цією мірою кожен єврей заслуговує на все добро цього світу.

Отже, страждання мають зламати гординю людини й упокорити її. Мудреці кажуть, що одного внутрішнього напоумлення краще, ніж багатьох ударів.

Коли людина бачить, що на неї приходять страждання, вона упокорюється, і Б‑г цінує цю покору, бо завдяки їй виявляється святий Пар’о з-під пилу. Покора відкриває приховане світло душі.

Alter Rebbe повертається до чотирьох компонентів тексту Тори. Таамім — знаки кантиляції, які надають віршам мелодії (це слово також означає «смаки» й «смисли»), — в Усній Торі відповідають пісні Тори, про яку у вірші «вночі Його пісня зі мною» сказано, що вона перебуває з людиною.

Цар Давид сказав, що постанови Б‑га були для нього піснями «в домі його мандрування» — у його житті мандрівника. Це ставить питання: як закони й постанови можуть називатися піснями?

У Талмуді (Сота 35a) сказано, що Давида покарали за те, що він назвав слова Тори «піснями», — і це також потребує пояснення. Alter Rebbe також наводить пораду рабі Елазара Мару Укві, якого непокоїли люди, що виступали проти нього: «Вставай рано й затримуйся допізна над ними (алейгем) у домі навчання», — і вони загинуть самі собою; у маамарі алейгем тлумачиться як «над ними».

Ключ до обох питань — у вірші з Псалмів: «Багато дивовижного вчинив Ти, Ім’я Б‑га (Гавая), мій Б‑г; Твої чудеса й Твої думки — про нас». Наступні абзаци пояснюють його фразу за фразою, тлумачачи слово раббот («багато») як «великі».

Альтер Ребе починає пояснювати вірш із Теілім. Слово «раббот», яке просто означає «багато», тут прочитується як «велике»: йдеться про великі й могутні речі — високі вищі світи. Цемах Цедек у своєму Yahel Or зазначає, що Зогар (Ваїєхі) прочитує «раббот» так само — як «великий», наприклад у словах «крик Содома великий (рабба)».

Слова «Зробив Ти» означають, що ці великі світи були низведені, щабель за щаблем, від причини до наслідку, аж поки не досягли фізичного існування (Асія). Слова вірша «надто багато, щоб перелічити» вказують на численність рівнів, через які пройшло це сходження.

Через таке тривале сходження Б‑г здається прихованим і далеким, тож люди можуть запитати: «Де (айє) їхній Б‑г?» Він наче піднесений високо над світом, відокремлений і прихований. Kehot зазначає, що у самому вірші сказано: «Чому мають казати народи», і, можливо, слова «народи» було пропущено через побоювання цензора.

Вони не розуміють, що «все, чого забажав Гавая, Він здійснив»: саме бажання Б‑га привело світи аж до фізичного існування.

Мета такого далекого сходження — щоб Гавая, трансцендентний Б‑г, став «моїм Б‑гом», особисто близьким кожній людині, через Тору, в якій до нас доходять чудеса й думки Б‑га. Тора розкривається з Хохми, Б‑жественної мудрості, але насправді вона є волею Б‑га, а Його воля єдина з Ним; отже, у Торі людина зустрічає Самого Б‑га.

«Твої дива» — це Вище Диво (Пеле Ельйон), кабалістична назва Кетера — рівня над Хохмою, настільки прихованого, що його зовсім неможливо осягнути. «Твої думки» — це вища Хохма, Б‑жественна мудрість, яка доходить до нас через Тору; і те, й інше спрямоване «до нас», хоча ніщо не зрівняється з Б‑гом, а ці рівні неможливо злічити.

Щоб Б‑жественність зійшла з найвищого рівня до найнижчого, вона мала пройти через незліченні різновиди світів. Кожен різновид містить багато різних підвидів.

Два вірші свідчать про незліченність духовних істот: війська Б‑га неможливо злічити, а «тисячі тисяч» служать Йому. Однак це величезне число стосується лише одного загону в одному чертозі (гейхалі) духовних світів, а самих чертогів незліченна кількість.

Попри всі ці рівні, ніщо з них не зрівняється з Б‑гом — навіть найвищий рівень, корінь, з якого починається все творіння.

Порівняно з самою сутністю Б‑га навіть цей найвищий рівень не має з Ним жодного стосунку, адже він створений або еманований, а отже, має початок і межу. Все обмежене належить до іншого порядку, ніж Ейн Соф.

Перед Б‑гом усе є ніщо, тому для Нього найвищі й найнижчі рівні однаково є ніщо. В Його очах немає різниці між найвищим світом і найнижчим ступенем.

Попри це, для такого сходження були потрібні незліченні проміжні рівні, аби світи не перестали існувати під дією Б‑жественного світла й могли існувати. Уся мета цього ступінчастого розгортання — щоб Гавая став «моїм Б‑гом», а Його дива й думки доходили до нас через Тору.

До дарування Тори на Синаї всі світи отримували життєву силу виключно як дар від Б‑га, що сходив згори донизу. Це відбувалося лише завдяки ітарута делейла, а не у відповідь на щось зроблене знизу.

Від часу дарування Тори життя світів залежить від того, що люди роблять унизу, — через Тору й міцвот. Їхні діяння підносять те, що підтримує світи, знизу догори.

Алтер Ребе наводить аналогію з природою. Матеріальна земля родить усіляку поживу, що приносить насолоду й підтримує життя людини.

Навіть коли людина їсть м’ясо, тварина виросла й жила завдяки тому, що споживала із землі. Отже, вся пожива людини походить із процесу відбору, під час якого виділяється добро, приховане в землі.

Так само вищі світи отримують поживу від Тори, яку вивчають у цьому низькому світі. Тора тут, унизу, подібна до землі, з якої верхні світи черпають свою поживу.

У Приповістях мудрість закликають «цінувати її», і вона піднесе тебе; маамар читає це слово як «сальселега» — завивати волосся, щоб кожна волосина виразно відрізнялася від інших. Так само кожна подробиця закону Тори має своє окреме визначення: «у цій справі закон такий, у тій — такий»; кожна з них походить від вищої Хохми, від чудес і думок Б‑га.

Алтер Ребе наводить ще один вірш царя Давида: «Які великі Твої діяння, Гавая; дуже глибокі Твої думки!» Далі він пояснить, що означає слово «великі», коли його говорять про Б‑га.

Мудреці кажуть, що де згадується велич Б‑га, там є і Його смирення, бо звичайне поняття величі взагалі не стосується Б‑га. Раніше в Тора Ор, у маамарі «Хаї Сара», Алтер Ребе пояснює ці слова так само: надання життя світам — не велич Б‑га, а Його сходження донизу, тож прославляють тут Його смирення.

Велич Б‑га незбагненна; Він вищий за будь-яке порівняння, міру чи місце. Слова на кшталт «великий» передбачають певну шкалу, а Б‑г не піддається жодній шкалі.

Отже, те, що ми називаємо «величчю» Б‑га, насправді є Його смиренням: Він упокорюється, приймаючи атрибут величі, щоб поширитися у світах і давати їм життя.

Отже, слова «Які величні Твої діла» говорять про Його смирення: світло, що сходить через подробиці навіть однієї галахи Тори, підтримує всі світи — вищі й нижчі. Усі вищі світи разом — ніщо порівняно з джерелом, яке містить одна галаха.

Це тому, що кожна галаха Тори є продовженням Верховної Волі й вищої мудрості (Хохма). Вони удвох є джерелом життя кожного світу.

Якщо «велич» діл Б‑га — Його дарування життя світам — уже така велика, то слова «дуже глибокі Твої думки» стосуються чогось іще незмірно вищого. Цей рівень зовсім не входить у світи, а охоплює їх ззовні.

Той, хто замислиться над цим, прийде до бажання вивчати Тору й радіти їй. У Притчах сказано, що жодні бажані речі (хафацим, тобто бажані речі) не зрівняються з мудрістю.

Алтер Ребе застосовує це навіть до власних «бажань» Б‑га: «Усе, чого забажав Гавая (хафец, тобто бажане), Він здійснив на небесах»; отже, небеса — вищі світи — належать до бажань Б‑га. Та все ж вони не зрівняються з однією галахою Тори, адже вона походить від Його чудес і думок.

Ідра, розділ Зогару, описує закони Тори як «волосини» Вищого Обличчя. Кожне пасмо сягає прихованих світів, несучи життєву силу від дуже високого джерела.

Ец Хаїм Арізаля навчає, що ці пасма й волосини походять від очищення 288 іскор, які впали під час розбиття посудин. Це очищення завершується лише в цьому світі — через Тору й міцвот.

Тепер пояснюється вірш про Давида: закони Тори приносили йому таку радість, що здавалися йому піснями й насолодами. Однак його покарали за те, що він назвав їх піснями.

Давидові не дорікали за те, що він вивчав Тору з радістю. Йому дорікали за те, що він вихваляв її лише за цю властивість — за те, що вона є джерелом життєвої сили всіх світів, наче це її найвища чеснота. У «Кунтрес Ахарон» до Танія, у статті «Давид земірот», пояснюється, що ця властивість належить лише «зворотному боку» глибини думки Б‑га, тоді як внутрішня Тора єдина з Нескінченним світлом (Ор Ейн Соф), перед яким світи — ніщо.

Насправді Тора стоїть набагато вище навіть за свою роль у підтриманні світів: у Приповістях Мудрість каже, що була амон при Б‑гові, а маамар наводить тлумачення Мідрашу, за яким амон означає «дивовижна» — Вищий Дивовижний Рівень. У виданні Kehot наведено слова Ребе Маараша: у Берешит Раба він знаходив для слова амон лише значення «вихователь», «покрите» й «приховане» (а також «велике»), тоді як Ор га-Тора тлумачить «дивовижну» амон як прихований інтелект (моха стимаа).

Подвоєне «день, день» у вірші стосується двох рівнів: чудес Б‑га та Його думок. «Насолода» означає, що Тора є насолодою самого Б‑га, так би мовити, у Його сутності.

Так само, як людина радіє власній мудрості, висловивши мудру думку, Б‑г незмірно більше тішиться Своєю вищою мудрістю, яка надто висока, щоб увійти у світи. Ор га-Тора (цитований у виданні Kehot) називає її прихованою мудрістю (Хохма), на відміну від мудрості світу еманації (Ацилут), про яку сказано: «Ти все створив мудрістю».

Давидові, однак, на той час була потрібна життєдайна сила Тори, бо в «домі мого перебування» його ненавиділи й переслідували. Суворі суди пом’якшуються лише у своєму корені — це принцип Кабали, — а цей корінь є джерелом створення світів із небуття. Тому Давидові потрібно було радіти тій частці Тори, яку він притягує вниз, аби надавати світам життєву силу.

Оскільки всі сили, що протидіють, отримують своє життя від Тори, коли людина притягує її світло донизу, вони самі собою втрачають перед нею будь-яку самостійність. На них сходять «жах і страх», і вони стають такими, ніби ніколи не існували.

Альтер Ребе повертається до поради мудреців: «Вставай рано й затримуйся допізна над ними (алейгем) у домі навчання, і вони загинуть самі собою». Він тлумачить алейгем як «над ними»: людині слід піднятися на рівень, вищий за рівень її супротивників.

Цей вищий рівень — вивчення Тори, оскільки Тора є джерелом, звідки життєву силу черпають навіть протилежні сили. Коли людина пов’язана з їхнім джерелом, вони самі собою згасають, без боротьби.

«Затримуйся допізна» — це другий підхід: смирення, «нехай душа моя буде, як прах для всіх», мовчання й терпіння образ, як сказано в тій самій молитві: «На тих, хто проклинає мене, нехай душа моя мовчить». Так само починається відповідь рабі Елазара в Талмуді: «Мовчи (дом) перед Ім’ям Б‑га (Гавая)». Як земля, з якої виходить хліб, смиренна людина стає ґрунтом, з якого від часу Синаю весь вплив піднімається знизу догори.

Це праця відокремлення добра від зла; щойно добро відділено, зло саме собою відпадає. Як сказано в Ісаї, супротивники стають ніщо, бо в них більше немає життєвої сили.

Однак давати життя світам і долати супротивників — не справжня слава Тори. У словах «Уночі Його пісня зі мною» слово шіра читається як шіро — «Його пісня»: Тора є власною насолодою Б‑га («я була Його насолодами»), і людина поділяє її, як сказано: «Ізраїль радіє своєму Творцеві».

Завдяки радості й насолоді Торою усувається кожна перешкода — внутрішня й зовнішня. Оскільки згори не сходить жодне зло, людина, пов’язана з цією вищою насолодою, захищена від шкоди; у Танія (Iggeres HaKodesh 11) пояснюється, що все, що приходить згори, є добром, і лише тому, що воно недосяжне для нашого розуміння, здається злом.

Тепер пояснюється початковий вірш маамару. Якщо людині бракує цієї насолоди Торою, до неї стосуються слова вірша: «наприкінці двох повних років».

Шнатайїм ямім, дослівно «два роки днів», натякає на подвоєне «день, день» у насолодах Тори; для такої людини вони закінчилися (мікец), тобто її вивченню Тори бракує цієї радості. Тоді «Фараон бачить сон»: слово, що означає «бачити сон», холем, — це також назва голосного знака, який пишеться крапкою над літерами.

Така людина все ж має свого «фараона» — розкриття Б‑жественності в її молитві. Але їй бракує таамім — мелодії та насолоди Тори; це лише щось подібне до холема, крапки над літерами.

Душа сповнена «літерами» — її думками та здібностями, — а світло Б‑га торкається її лише як маленька крапка над ними, як іскра в розумі. Це світло не стає частиною людини, а охоплює її ззовні (макиф).

Уві сні фараон стоїть біля Річки — Нілу. Річка уособлює потік згори, який живить також сім добрих корів — сім емоційних атрибутів, любов, трепет та інші, у їхній природній формі.

Ці природні емоції, пробуджені під час молитви, спонукають людину після неї «віддалятися від зла й чинити добро».

Але тоді з’являються сім інших корів зі сну: погані корови з’їли добрих, і не було помітно, що вони їх з’їли. Так само через деякий час після молитви можуть виникнути тілесні бажання й стерти любов і трепет, які людина відчувала під час молитви.

Такого не відбувається з таамім — співом Тори. У Талмуді сказано, що той, хто вивчає Тору вночі, удень має над собою нитку милості; ці слова взято з вірша: «Удень Гавая заповідає Свою милість, а вночі Його пісня зі мною». У Лікутей Тора (Корах) на цей маамар посилаються, пояснюючи цю «нитку милості».

Ця «нитка милості» — нова, вища любов, яка сходить згори й перевищує природну любов Б‑жественної душі: це любов, сповнена насолоди, що веде до приліплення до Б‑га.

Від цієї любові Річка стікає до крапки над літерами — іскри Б‑жественності в розумі. Річка стоїть над холамом і надає йому великої сили, тож погані корови взагалі не можуть з’явитися, адже згори не сходить зло.