ביאור על הנ״ל

Цей заголовок позначає маамар як біур — пояснення, що повертається до маамара, який безпосередньо передував йому в «Тора Ор» і розглядав вірш «Хто підноситься, щоб сидіти». Тут теми того маамара пояснюються глибше; згідно з рукописами, обидва маамари були виголошені в Шабос Хануки 5567 року (1806).

Біур пояснює попередній розгляд вірша «Хто підноситься, щоб сидіти» (Tehillim 113:5) і починається з двох передумов. Перша взята з «Пардес» («Пардес Рімонім»), класичної праці з кабали рабі Моше Кордоверо. У ній запитується, чому олію можна добути з будь-якої речовини. В «Лікутей Тора», Шелах, Альтер Ребе наводить те саме вчення: олію можна добути з усього, навіть із каміння, бо «Ти створив їх усіх мудрістю».

Олію можна вичавити з будь-чого, як це роблять під час приготування ліків, бо в Теґілім сказано, що Б‑г створив усе «мудрістю». Отже, Хохма облечена в кожну створену річ, а олія — прихована сутність, яку можна добути з речовини, — уособлює цю Хохму. У доповненні, надрукованому в «Тора Ор» (110d), сказано, що лише Хохма не розбилася під час розбиття посудин, тому її світло залишається в кожній окремій речі й підтримує її життя.

Зогар пов’язує вино з Біною, а олію — з Хохмою. Саме тому мудра жінка, яку послав покликати Йоав, була з Текоа — міста, яке Мішна називає першим щодо олії: мудрість і олія пов’язані між собою.

Найкращі олії — «добра олія» та олія помазання зі Святині — походять зі святої мудрості (Хохма) десяти вищих сфірот. У Тегілім описано, як «добра олія» стікає на «бороду Аарона»; це образ святої мудрості, що спускається вниз.

На це наводиться посилання на Зогар до Вайїкра та Емор. Усі інші олії походять від Ноги — «сяйливої» сфери, яка не є ні цілком святою, ні цілком злою, — а мудрість Ноги є звичайним людським інтелектом. У рукописах цього біура (пояснення) додано, що навіть оливкова олія походить від Ноги, а лише олія помазання — від святої Хохми.

Друге вступне положення пояснює слова «і Тора — світло» (Mishlei 6:23). Тут під «Нескінченним світлом» мається на увазі Малхут Ейн Соф — рівень, на якому відбулося скорочення, описане на початку Ец Хаїм (учення Арізаля, записане рабі Хаїмом Віталем): світло було відведене, щоб залишити «звільнене місце», в якому могли б існувати скінченні світи. Альтер Ребе наголошує, що все скорочення відбулося лише у світлі; додатки до Лікутей Тора на Ваїкра (51b) розглядають ці початкові слова Ец Хаїм і запитують, як відведення взагалі може стосуватися Нескінченного світла, адже «Я, Гавая, не змінився».

Скорочення стосується лише світла, а не самої сутності Б‑га. Його мета — щоб людина, служачи Б‑гові у світі, існування якого уможливив цимцум, притягнула вниз царювання (Малхут) Нескінченного (Ейн Соф), знову зробивши його явним, як до створення світу.

Мета полягає в тому, щоб явлення внизу було точнісінько таким, як світло до цимцуму. Тоді цимцум більше нічого не приховував би.

Вірш Єшаягу «Я — перший і Я — останній» тлумачиться як опис етапів розкриття. «Перший» — це Б‑г таким, яким Він був до цимцуму, а «останній» — майбутнє, коли «лише Гавая буде звеличений».

У вірші слова «крім Мене» означають «і крім Мене [немає Б‑га]»; Альтер Ребе тлумачить їх як проміжний етап між «першим» і «останнім» — нинішній світ цимцуму й приховування. Навіть тут мета полягає в тому, щоб було «немає в нас Царя, крім Тебе» — слова з молитви «Авіну Малкейну», — тобто щоб бітуль був відкритим і ніщо не приховувало Б‑га. Саме Тора цього досягає.

У цьому полягає значення слів «Тора — світло»: Тора переносить розкриття Нескінченного світла таким, яким воно було до цимцуму, у світ після цимцуму. У дужках додається, що саме тому Мішну називають царицею (малкеса): вона притягує Малхут Ейн Соф — світло, що вище цимцуму.

У Талмуді сказано, що за часів Рава Єгуди все навчання було зосереджене в Незікін — розділі Мішни про збитки; в іншому місці повідомляється, що він молився лише раз на тридцять днів (Рош га-Шана 35a), що маамар називає звільненням від молитви. Пояснення починається з принципу, що ланцюг світів за своєю суттю є приховуванням.

У Теілім сказано, що Б‑г «зробив темряву Своїм сховком», і Альтер Ребе застосовує це до виникнення Кетера — рівня, що передує інтелекту. У Лікутей Тора, Цав, він пояснює, що ця темрява перебуває вище ланцюга світів і називається темрявою лише знизу, бо жодна думка не може її осягнути. На противагу цьому, Хохма називається світлом, адже це перше розкриття.

У вірші сказано: «початок мудрості — трепет перед Гаваєю»; тут слова «початок мудрості» тлумачаться як «початок розкриття». Кетер перебуває вище Хохми й не світить відкрито, тому з нашого боку він називається темрявою — просто тому, що ми не можемо його осягнути.

Тут наведено посилання на Зоґар про Берешит. Читача також відсилають до маамару про «Я чорна» в Лікутей Тора, Шир га-Ширім, де йдеться про Тору, дану як чорний вогонь на білому вогні. Там Альтер Ребе пояснює, що навіть Кетер називається темрявою й «чорним вогнем» відносно Нескінченного, що вище нього, — «білого вогню».

Кетер називається темрявою і з іншої причини: він приховує Ор Ейн Соф. Так само Хохма приховує Кетер, який світить лише через Хохму, тож кожен рівень затуляє той, що перебуває вище нього.

Вимірювальна лінія — кав, що встановлює межі, — у Зогарі називається боцина де-кардинуса. Альтер Ребе виводить цю назву з талмудичного вислову «пшениця карденайса», який, за його словами, означає тьмяність і чорноту: сама міра, що визначає «Хохма сягає лише до цього місця», є різновидом темряви. У доповненні, надрукованому в Тора Ор (107d), пояснюється, що ця вимірювальна лінія походить від гвурот Атік Йомін — джерела кожної міри й скорочення.

Розгляд рівень за рівнем триває словами: «до цього місця — Біна», і всі такі виміряні рівні є темрявою, а не світлом. У розумінні маамару світло — це розкрите бітуль, у якому Ор Ейн Соф присутній унизу саме так, як над цимцумом.

Перед Самим Б‑гом цимцум нічого не приховує; він існує лише з погляду світів. Ця прихована істина розкривається саме завдяки Торі, як сказано у віршах: «Він відкриває глибоке з темряви» і «З глибин я кликав Тебе, Гавая». Зогар (Берешит 32а) тлумачить вірш з Ійова так: приховані надсвітові рівні розкриваються лише зсередини темряви.

Тора — це Хохма, що походить від Малхут Ейн Соф. У дужках її джерело пов’язується з моха стімаа, «прихованим мозком», прихованою Хохмою Атіка, внутрішнім рівнем Кетера: Кетер та Атік самі називаються Малхут Ейн Соф. Тут також нагадується, що Малхут Адам Кадмона, первісного рівня над усіма світами, стає Кетером Ацилуту.

Там світло Ор Ейн Соф перебуває незмінним, як у словах «Я, Гавая, не змінився», і немає жодного приховування. Слова Тори «Нехай буде світло (ор)» стосуються Хохми, тоді як Кетер, який не світить відкрито, називається авір, «повітрям»; ці два слова відрізняються однією літерою — йуд. У Лікутей Тора, Бегаалотха, Альтер Ребе пояснює, що Тора є світлом, бо походить від Хохми, у якій насолода розкрита, а тому вона розкриває надсвітову насолоду, приховану в міцвотах.

Рав Єгуда, надзвичайно велика людина, міг притягувати згори вищий бітуль, бо сам перебував у стані бітуль, коли читав Шма. Маамар зазначає, що він був звільнений від молитви, але не від читання Шма.

Рав Єгуда прагнув поширити це самоусунення (бітуль) навіть на Незікін — закони про збитки, чиї «чотири головні категорії збитків» уособлюють сферу кліпот. Мета — майбутній час, коли «Він поглине смерть навіки», під час воскресіння, коли кістки знову оживуть і вкриються шкірою та плоттю, як у видінні Єхезкеля про сухі кістки.

Після воскресіння люди будуть цілком матеріальними, але насолоджуватимуться сяйвом Шехіни без їжі та пиття, бо вище бітуль сягне самої фізичної реальності. Ось чому мудреці кажуть, що перед праведниками промовлятимуть «Святий»: святість перебуватиме внизу. У «Тора Ор» на Толдот пояснюється, що ангели промовлятимуть «Святий» перед праведниками, бо деякі розкриття низводяться лише внизу — до душ у цьому світі.

Рав Єгуда та рабі Шимон бар Йохай описані як люди, «для яких Тора була заняттям»: їхнє навчання було цілковитим бітулем перед Ор Ейн Соф. Не вони промовляли слова Тори; слово Б‑га промовляло через них.

Мішну називають царицею, бо існують два способи її вивчати: як слуга, що вивчає її, аби знати, чого хоче цар і що він наказав, або як цар, який сам видає накази.

З цієї причини Тора каже: «І був він царем у Єшуруні», що маамар тлумачить як слова про Моше (у вірші вони можуть також стосуватися Б‑га, Який став Царем, коли Ізраїль зібрався біля Синаю). Висновок другого вступного положення полягає в тому, що вивчення Тори з бітулем притягує Нескінченне світло з рівня над цимцумом, щоб воно виявилося навіть в Асія — найнижчому світі.

Вивчення Равом Єгудою Незікін мало на меті перетворити саму темряву на світло. Тут у єврейському тексті відкривається квадратна дужка, яка закривається наприкінці параграфа 12; у цьому фрагменті читача спершу скеровують до маамара в розділі Берешит щодо слів «Вийдіть і побачте».

Тепер, маючи два вступні положення, можна пояснити образ світильника. Ґніт — це нитка, на якій тримається світло, а нитка натякає на цимцум, унаслідок якого до звільненого простору було проведено лише тонку лінію — кав.

Потім ця лінія розгортається, щоб давати світло відміряними частками, тому її й називають вимірювальною лінією. Зоар у Пекудей, розглядаючи видіння Єхезкеля про чоловіка, в якого «лляний шнур у руці й вимірювальна тростина», називає її шнуром (песилем) — словом, спорідненим із терміном песіла, що означає ґніт.

Зоар розрізняє вимірювальну тростину й вимірювальну лінію. Тростина вимірює прихований світ, який називається морем, що доречно, адже тростина росте біля води.

Шнур вимірює розкритий світ, який називається сушею. Так чи інакше, ґніт є лінією міри — обмеженим каналом.

Світло, що тримається на ґноті, — це «Тора — світло», Нескінченне світло з-понад цимцуму й понад усяку міру. Вірш з книги Йова «міра її довша за землю» наводиться на підтвердження того, що це світло перебуває поза мірою.

В іншому місці саме цим пояснюється, чому благословення Яакова прийшли саме через Іцхака. Іцхак — це Гвура Атік Йоміна, корінь і джерело самої лінії міри, тому благословення від нього могло додати світло поза мірою.

Благословення Іцхака — «росою небесною і щедрістю землі» — тлумачиться як Писання і Мішна. Завдяки їм до основного світла, що приходить у межах міри, додається світло поза всякою мірою.

Світло тримається на ґноті головним чином завдяки згорянню олії, яка символізує очищення людського інтелекту — Хохми кліпат ноґа, як сказано в першому вступі. Це відбувається, коли інтелект включається у світло, цілковито самоусунене перед «Тора — світло»; у цьому місці закривається фрагмент у квадратних дужках.

Тепер маамар переходить до своєї головної теми: двох видів світильника. Перший — сама душа: «Світильник Гаваї — душа людини»; тут світильником є лише душа.

Як і в будь-якому світильнику, у ньому є світло, ґніт і олія, тож усі три складники містяться в самій душі. Другий світильник — це міцва, як сказано: «Міцва — світильник, а Тора — світло»; і в ній також є ті самі три складники.

«Світильник Гаваї» — це Б‑жественна душа. Тваринна душа сюди не належить, адже її ще потрібно очистити, а у вірші сказано «світильник Гаваї», а не «світильник Елокім».

Б‑жественній душі самій не потрібен тікун, як сказано в Танія від імені Ец Хаїм. Вона є ґнотом, що притягує світло вниз — вище бітуль Малхут Нескінченного, де бере початок кав, перш ніж втілитися в десяти сфірот Ацилут, корені Б‑жественної душі.

Б‑жественну душу також називають ґнотом, як сказано: «Яаков — шнур Його спадщини». Через неї притягуються світло й бітуль, аж доки олія — людський інтелект інтелектуальної душі нога — не потягнеться за ґнотом, подібно до того, як олія піднімається ґнотом.

Олія, що піднімається ґнотом, горить і цілком згорає, доки не стає чистим вогнем; вона і є справжнім паливом полум’я. Ґніт не перетворюється на вогонь таким самим чином.

Олія, що уособлює кліпат нога, має цю силу більшою мірою, ніж Б‑жественна душа (ґніт), бо її корінь — у світі Тогу.

Тогу стоїть дуже високо: у ньому було багато світла, більше, ніж у світлі, відміряному лінією світла (кав) у світі Тікуну. Посудини розбилися, бо сфірот стояли одна під одною, кожна окремо.

Між ними не було взаємного включення, а воно становить сутність Тікуну, світло якого тече лініями (кавім), як описано в Ілані (Ілан га-Гадоль R. Meir Poppers, велика схема кабалістичних світів). Слова вірша «душа адам» тут прочитуються як алеф-дам — «алеф» і «кров». У Лікутей Тора, Shir HaShirim Alter Rebbe пояснює, що кров серця є осередком збудження й радості, а алеф — це мудрість (Хохма), яка її пом’якшує.

Кров циркулює через кожен орган, тож початок і кінець пов’язані між собою; тому пускання крові з ноги може полегшити головний біль. Так само низводиться Б‑жественна душа, поєднуючи найвище з найнижчим.

Мета всього цього процесу — очистити інтелектуальну душу, доки вона не перетвориться на вогонь згори й у ній не засяє Ор Ейн Соф, як він сяє згори. Тікун вибудовується із самого Тогу: зі світів, які Кабала називає Акудім і Некудім, постає Берудім — лад Тікуна.

Це світильник душі: Б‑жественна душа — ґніт, найважливіша частина світильника, а олія — очищена інтелектуальна душа. З їхнього поєднання постає світло — вищий бітуль, описаний раніше.

Порушуються два питання: чому це самоусунення називається «світлом» і чому воно постає саме внаслідок згорання олії, яка стає вогнем і повним світлом, тоді як ґніт — ні.

Коротка відповідь, уже наведена раніше, полягає в тому, що корінь олії — у Тогу.

Повніше пояснення ґрунтується на розрізненні, яке в багатьох місцях Хасидизму проводиться між двома рівнями любові й трепету до Б‑га. Перший обмежений мірою того, що осягає душа.

Другий рівень — це велика любов і величезний трепет, що перевищують те, що душа здатна вмістити своїм розумінням; він походить від роздумів про світло, яке однаково оточує всі світи (совев коль альмін). Перший, обмежений рівень відповідає словам «усією душею своєю»; саме такими були любов і трепет душі в Ґан Еден, відповідно до її розуміння.

Другий рівень називається «всією своєю меод», а меод означає «без меж»: серце не може вмістити цієї любові й трепету, тому це стає охоплюючим світлом (Ор Макіф), яке перебуває навколо людини, а не всередині неї. У Лікутей Тора, Шлах, Альтер Ребе пояснює, що ця любов не має меж і не переривається, бо походить від світла, що охоплює всі світи (совев коль альмін), і кожен єврей має її відповідно до власної міри.

Це тшува «з надзвичайною силою» — вислів із Зогару, де «надзвичайна» означає таку, що виходить за межі посудини. Саме заради цього душа зійшла з Ган Едену в цей світ: щоб досягти любові меод, тобто любові без меж.

Тшува можлива лише в цьому світі. Безмежні любов і трепет притягують вниз Нескінченне світло, яке саме не має меж і походить із того, що вище за цимцум.

Ган Еден, навпаки, називається «сяйвом Шехіни» — світлом, що приходить через цимцум, як каже Талмуд: Майбутній світ створено літерою йод, найменшою літерою. Тому в Мішні сказано: «Краща одна година тшуви й добрих учинків у цьому світі, ніж усе життя Майбутнього світу».

Ця безмежна любов меод називається Ор Хозер, «світлом, що повертається», тобто світлом, яке піднімається знизу. Її називають світлом через різницю між вогнем і водою: від одного вогню можна запалювати полум’я за полум’ям без кінця.

Вода, навпаки, має межу: хоч би скільки її було, вона закінчиться або її стане менше, коли питиме багато людей.

Від полум’я однієї лампи можна запалювати лампу за лампою, і вогонь ніколи не вичерпається.

Однак палаючий вогонь сам по собі є обмеженою фізичною річчю, так само як вода. І все ж у вогні є певна необмежена сила, адже його можна передавати від лампи до лампи без кінця; вода ж, будучи обмеженою, цього не може.

Ось чому Б‑га порівнюють саме з вогнем, як у вислові: «Він — вогонь, що пожирає». Б‑г каже: «Я не змінився» — від часу перед створенням світу й до часу після нього, бо при створенні світу вниз продовжується лише відблиск Його світла, який не зачіпає Його сутності, так само як запалювання іншої лампи нічого не відбирає від першої.

Порівняння розгортається так: запалюючи один світильник від іншого, нічого не відбирають у першого, тому вогонь не має кінця. Вода ж щоразу втрачає частину себе, коли її черпають, і через багаторазове черпання вичерпується.

Вогонь не вичерпується, навіть коли від нього запалюють багато світильників, бо він нічого не втрачає; передається лише відблиск.

Матеріальний вогонь, хоча й справді обмежений, дає безмежний потік. Цей самий принцип пояснює любов «усією своєю меод», яка виходить за межі посудини душі.

Не слід думати, що ця любов буквально безмежна, адже людина не може мати любові й трепету, які справді не мають меж. Мається на увазі, що вони перевершують посудини інтелекту й емоцій людини.

Ці посудини не можуть ані вмістити її, ані встановити для неї межі; вона виходить за їхні межі.

Ось чому у вірші сказано «твоїм меодом»: стосовно власної посудини ця велика любов є безмежною, хоча насправді вона все ж обмежена.

І все ж, оскільки для людини це справді «усім своїм меод» і «із надзвичайною силою», вона притягує вниз Нескінченне світло, що перебуває вище за цимцум і справді не має меж.

Любов, обмежена сама по собі, оскільки вона перевершує межі й посудину душі, притягує світло з того, що справді не має меж, — саме Нескінченне світло.

Ось чому велику любов називають світлом: подібно до вогню, вона сама по собі обмежена, але від неї походить безмежний потік, на відміну від води.

Так само можна зрозуміти, чому полум’яна любов «усім своїм меод», названа «спалахами вогню», вища за любов, що струменить, мов вода, — «усією душею своєю».

Ця велика любов виникає в душі лише завдяки тому, що вона облачається в тіло й тваринну душу. Лише тоді вона може досягти тшуви «з незрівнянною силою».

До того, як Б‑жественна душа увійшла в тіло, її любов була обмежена осягненням душі. Саме тому її називають ґнотом — чимось обмеженим у самій своїй суті, подібно до шнура й вимірювальної лінії.

Коли Б‑жественна душа облачається в тваринну душу, олія — очищена інтелектуальна душа з Ноги, корінь якої міститься у світі Тогу, — притягується за ґнотом Б‑жественної душі. Лише завдяки цьому олія перетворюється на світло.

Це світло є великою любов’ю «усією своєю міццю» і вищим самоусуненням, що виходить за межі посудини. Прикладом цього був Рав Єгуда — людина, охоплена «трепетом перед своїм Господом».

Цю велику любов називають Ор Хозер, бо це світло, яке піднімається внаслідок очищення кліпи Нога, корінь якої — в Акудім і Некудім. У відповідь на це згодом згори донизу притягується саме Нескінченне світло, і це — «Тора — світло».

Усе це стосується світильника душі. Але душі не буває без міцви, як сказано в Мішні: невіглас не може бути побожним, а неук не може боятися гріха.

Так само міцва без душі — ніщо, адже в Талмуді сказано, що той, хто стверджує, ніби має лише Тору, не має навіть Тори.

Отже, потрібні обидва. У вислові «міцва — світильник» міцва є світильником, тобто ґнотом.

Фізичні предмети, за допомогою яких виконують міцвот, також походять зі світу Тогу. Проте міцва — це також охоплювальне світло: її виконання притягує вниз вищий макіф.

Ось чому міцвот називаються одягом і царськими шатами. Вони одягають і оточують душу, аби вона була «зв’язана у вузол життя» і могла піднестися, адже все, що має піднестися, повинно бути оточене.

Охоплююче світло підносить те, що воно оточує, так само як праща запускає камінь, який сам собою ніколи не піднявся б. Провина, навпаки, також «обвиває» людину.

Тому перед молитвою надягають талес і тфілін: усе, що має бути піднесене знизу, спершу потребує сходження вищого світла — охоплюючого світла, яке й підносить.

У молитві інтелектуальна душа перетворюється на світло, що вгорі. Тому текст молитви щодня залишається тим самим, тоді як вивчення Тори потребує оновлення: у вступі до Зогару йдеться про те, щоб «приносити їй плоди щодня».

Молитва повторюється тому, що кожного дня підносять ще одну іскру життєвої душі: сімдесят років життя — це стільки іскор, які треба очистити, тоді як сама Б‑жественна душа вічна.

Отже, міцва — це гніт, у якому й через який олія згорає у світлі; завдяки міцві підноситься інтелектуальна душа кліпат ноґа.

Так само до Нескінченного світла включаються пергамент тфілін, що походить із кліпат ноґа, і гроші, дані на цдаку. Причина в тому, що міцвот закорінені в Малхуті Ацилуту, тоді як Тора відповідає Зеїр Анпіну.

Міцвот належать до Малхут, як випливає зі слів «накази Царя». Однак оскільки «їхній кінець закладений у їхньому початку», Малхут Ацилуту підноситься аж до Малхут Нескінченного. У Лікутей Тора, у Ваетханан («Лемаан Тіра»), Альтер Ребе пояснює, що міцвот належать до Малхут, але мають корінь у вінці (Кетер), оскільки світло Кетер сяє в Малхут сильніше, ніж будь-де: кінець закладений у початку.

Завдяки цьому інтелектуальна душа підноситься до самого світла Ор Ейн Соф. Як відомо, після очищення Ім’я Бан — чотирилітерне Ім’я, розписане так, що його числове значення дорівнює 52, — стає Ім’ям Саг, розписаним до числового значення 63.

«Гамагбігі» закінчується йудом після гей, який видається зайвим. Але тут мається на увазі, що Малхут світу Ацилут, представлена літерою гей, підноситься до Малхут Нескінченного завдяки йуду — йуду всередині гей. У попередньому маамарі в Тора Ор «Гамагбігі» вже тлумачиться таким чином: йуд міцви, піднесений усередині гей.

Малхут світу Ацилут сама по собі — це далет, яка «нічого не має від себе»: назва «далет» перегукується з арамейським словом «длейс» — «той, хто не має». Міцва притягує в неї йуд, перетворюючи далет на гей; завдяки цьому йуду вона підноситься до Малхут Нескінченного.

Отже, «Гамагбігі» означає, що гей — Малхут світу Ацилут — підноситься до Малхут Нескінченного завдяки йуду всередині неї; цей йуд притягується виконанням міцви. Саме цей йуд є засобом піднесення.

Тут починається другий фрагмент у квадратних дужках, який пояснює цю думку на підставі Зогару про розділ Ваїхі. У ньому ставиться запитання, чому у вірші сказано «йегі» — «нехай буде».

Зогар відповідає, що «йегі» означає притягнення світла від прихованого вищого джерела — йуд-гей — униз, до «союзу», тобто нижнього йуду, відповідного верхньому йуду.

Два йуди відповідають один одному: початок подібний до кінця. Отже, «йегі» описує притягнення світла від найприхованішого з усього прихованого до найнижчого рівня; цим словом було утверджено все творіння, як у словах «Нехай буде небозвід».

Те саме сказано в Зогарі про Берешит. Йуд-гей — це Хохма та Біна: Хохма називається йуд, бо є точкою — найменшою з літер.

Хохма — це «початок мудрості», тобто початок розкриття від Ейн Софа; перше розкриття може бути лише точкою, щоб його можна було сприйняти. Джерело мале там, де витікає зі свого витоку, і ширшає до ріки лише в міру того, як віддаляється від нього.

Перша гей — це розуміння (Біна), «широкі простори ріки». Хохма, ближча до Ейн Соф, — це джерело, сама лише точка, і ця малість також є бітулем.

Світло також потрібно провести до Малхут Ацилут, «світу розкриття», який є джерелом Брії, Єцира й Асії. Її називають «Іменем», бо ім’я потрібне, щоб розкривати когось іншим; це притягнення відбувається через Йесод Зеїр Анпіна, який також є літерою йуд.

Це сказане в Зогарі «нижній йод — таємниця союзу». Так само у вислові «Нехай буде благословенне Ім’я Б‑га (Гавая)»: розкриття в Малхут, яка називається «Ім’я», відбувається через «єгі» — Хохму й Біну (йод-гей), що притягуються до Йесода (останнього йода).

Згідно з працями Арізаля, Йесод Абби (Хохми) простягається до Йесода Зеїр Анпіну. Отже, верхній йод — сам Абба — сяє в Йесоді Зеїр Анпіну.

Тому Йесод Зеїр Анпіну також називається йодом. Це також йод, доданий до імені Пінхаса, сина Елазара, бо він ревно виступив проти порушення союзу.

Зогар обговорює це на початку розділу Пінхас. Альтер Ребе зазначає, що це спростовує пояснення слова «єгі» у Мікдаш Мелеху (коментарі рабі Шалома Бузагло до Зогара), у розділі Ваїхі; у Лікутей Тора, Масей, наведено той самий доказ.

Він посилається на Рамаза (рабі Моше Закуто), який там пояснює, що цей йод — йод у повному написанні останньої гей Імені Ав (72), на рівні Йесода Абби; також він посилається на Ідра Рабба — велике зібрання Зогара в розділі Насо.

Пояснення починається зі звичного досвіду: зір сягає нижче, ніж слух.

Слух сягає лише голосу й мовлення; матеріальну дію почути неможливо. Зір же осягає саму матеріальну дію.

Зір укорінений у Хохмі, тому мудреців і називають «очима громади», тоді як слух укорінений у Біні. Оскільки Хохма вища, вона може опуститися нижче.

Слух, що походить від Біни, не може опуститися так низько, бо що вищий рівень, то нижче він може себе опустити.

Отже, Йесод Імми (Біни) закінчується на рівні грудей Зеїр Анпіна й не досягає його Нецах, Ход і Йесод, тоді як Йесод Абби (Хохми) простягається вниз до Йесоду Зеїр Анпіна. Нецах, Ход і Йесод Зеїр Анпіна — це «Асія», рівень дії у світі Ацилут; лише Йесод Абби, аспект зору, може сягнути туди.

Це і є слова «Нехай буде Ім’я»: щоб вплив досяг Малхут, яку називають «Ім’ям» і також світом дії (Асія) в Ацилуті, він має пройти через йуд — Йесод Зеїр Анпіна, у якому сяє Йесод Абби.

Отже, «йегі» означає: йуд-гей — це Хохма і Біна, а наступна, друга йуд — «праведник, основа (Йесод) світу». Читача відсилають до Зоару, де докладніше йдеться про цю йуд.

Коли Малхут отримує цей йуд, вона перетворюється з далет на гей.

Це також пояснює слово «Га-Магбігі»: Малхут підноситься до Малхут Нескінченного завдяки йуду всередині гей — відблиску Нескінченного світла, притягнутому до неї. Як пояснювалося вище, кожне піднесення залежить від попереднього притягування згори.

Йуд усередині гей, притягнутий вниз міцвою, — це ґніт, введений у світильник, як сказано в Зоарі до розділу Пінхас і в коментарі «Мікдаш Мелех» до цього місця: «коли ґніт з’єднується».

Це притягування дає Малхут силу піднестися до свого кореня. Для подальшого розгляду див. Зоар на початку розділу Цав, де йдеться про «Це закон про жертву ола», назва якої означає «те, що підноситься».

Отже, «Га-Магбігі» означає, що міцва є ґнотом і світильником, які підносять інтелектуальну душу, так само як вище Ім’я БАН підноситься завдяки йуду Імені АВ, притягнутому вниз міцвою.

Уривок у дужках завершується посиланням на маамар у Лікутей Тора, розділ Шлах, про цицит, де йдеться про «вогонь йуд» і «вогонь гей» (еш із йудом утворює іш (чоловік), а з гей — іша (жінка)). Там Альтер Ребе пояснює, що царювання (Малхут), яке називають іша (жінка), отримує від іш (чоловіка) — вогню йуд, тобто від мудрості (Хохма), — через 248 позитивних міцвот; також він відсилає до цього маамара про Гамагбігі лашевет.

Тепер маамар переходить до слова лашевет — «сидіти», наступного слова вірша. Піднесення Малхут світу еманації до Малхут Нескінченного слугує для того, щоб притягнути світло й життєву силу, завдяки яким Малхут постає у стані сидіння, як сказано: «Гавая сидів царем навіки».

Сидіння і царювання становлять одне поняття: Талмуд навчає, що сидіти у дворі Храму дозволено лише царям із дому Давида.

Мудреці зазначають, що стосовно жінки вживають слово «мошав» — «сидіння»; маамар пояснює, що сидіння — це спуск і приниження на рівні ахораїм (заднього боку). Так само тфілін на руку, що відповідають Малхут, накладають сидячи.

Вузол у формі йуд на ремінці тфілін на руку — це той самий йуд, про який ішлося вище. Ще одне прочитання вислову «га-Магбігі лашавес» походить із мідрашу: «цар стоїть на помості, а Август сидить».

Август уособлює Царя царів. Коли Малхут отримує від Малхут Ейн Соф рівень Царя царів царів, вона «сидить» — як у притчі Мідрашу про Августа, який сидить.

Отже, слова «Той, Хто підноситься, щоб сидіти» означають, що завдяки цьому піднесенню «Гавая сидить Царем навіки». Це сидіння таке, що «її ноги» не «опускаються»; ці слова взято з Мішлей.

Той, хто сидить на троні, опускає тіло, але піднімає ноги над землею; у цьому полягає значення слів «земля — підніжок для Моїх ніг». Таке сидіння поєднує опускання й піднесення водночас.

Повне пояснення міститься в маамарі на «Аз яшир» — «Тоді Ізраїль заспівав» пісню про криницю, у Лікутей Тора, Хукат, де Альтер Ребе пояснює, що любов, яка виникає від бачення через Тору, тобто мудрість (Хохма), є самоусуненням (бітуль) і вищою за палку любов, що походить від слухання. Вірш продовжується словами «Той, Хто схиляється, щоб бачити» (Га-машпілі лір’от), — це «Тора є світлом»: Нескінченне світло, притягнуте від царювання Нескінченного (Ейн Соф), «на небесах» — Письмова Тора, «і на землі» — Усна Тора.

Як земля п’є дощову воду з небес, так Усна Тора отримує від Письмової Тори, як у Талмуді неодноразово запитують: «Звідки ми знаємо ці речі? Бо вірш говорить».

Лір’от, «бачити», читається як лера’от, «бути побаченим»: саме Нескінченне світло виявляється у Письмовій та Усній Торі, слові Б‑га. Це вище за світло любові від Б‑жественної душі, яке також називалося світлом.

Ця любов притягується лише через слухання та споглядання, як у словах: «Слухай, Ізраїлю… і любитимеш… всією своєю силою».

«Тора є світлом» — це Га-машпілі лір’от: виявлення, пряме, як бачення, — «око в око побачать».