ענין חנוכה

Маамар починається з того, що кожне свято відзначає своє диво у відповідний спосіб. Песах і Пурім пов’язані з їжею та бенкетами, оскільки ті вигнання загрожували тілам євреїв: рабство в Єгипті та указ Гамана знищити їх і пограбувати їхнє майно. Як зазначає примітка Кегот, у кількох рукописах маамар датований шабатом Хануки 5560 року (1799).

Грецькі укази не вигнали народ Ізраїлю з його землі й не загрожували їхнім тілам; вони були спрямовані проти Тори — щоб євреї забули її та зреклися її законів. Тож порятунок відзначають світильниками, адже у вірші з Притч сказано, що міцва — це світильник, а Тора — світло. У примітці Кегот наведено відповідь Ребе на запитання, чому відзначають не перемогу у війні: сама війна точилася заради світильників — світильника душі й світильника міцви.

Альтер Ребе порушує питання щодо решти вірша. Якщо міцва — це світильник, а Тора — світло, то що ще означає доданий у вірші «шлях життя»? У надрукованому маамарі до цього питання більше не повертаються.

Вірш уподібнює міцву світильнику, і Альтер Ребе пояснює чому. У мові мудреців світильник називають за його паливом («світильник з олії, світильник з воску»), отже, «світильник» означає паливо. Пізніший маамар у Тора Ор (Мікец 38b) називає світильник за ґнотом, оскільки ґніт поєднує світло з олією; у Сефер га-Маамарім 5643, на який посилається примітка Kehot, сказано, що обидва прочитання мають один задум.

Олія сама по собі не дає світла; якщо вилити її на полум’я, вона його загасить. І все ж саме з олії й через неї горить полум’я, що тримається на ґноті, живлячись невеликою кількістю олії, яка піднімається ґнотом.

Доказом є те, що коли олія закінчується, полум’я згасає: світло залежить від олії.

Міцва подібна до олії. Вона є волею Царя, у якій немає причини, доступної розумінню, і все ж саме з неї й через неї сходить і розкривається світло Хохми.

Це світло — Усна Тора, адже Зогар каже: «Тора походить із Хохми», а вся мудрість Усної Тори полягає в поясненні причин міцвот — у кожному трактаті Талмуду відповідно до його теми. Отже, «світло» Тори сходить від «світильника» міцви.

Тепер Альтер Ребе переходить до того, як це відбувається в служінні людини Б‑гові.

У наказі Тори про пахощі ранкове запалювання назване гетива — «упорядкуванням» або «поліпшенням», а вечірнє — гаалаа, «піднесенням» або «запалюванням». Питання полягає в тому, чому для цих двох часів ужито різні дієслова.

Громада Ізраїлю, спільне джерело всіх єврейських душ, — це Менора. Менору викували з одного шматка золота, що свідчить про єдність усіх євреїв; водночас вона розгалужується на сім світильників.

Душі поділяються на 600 000 загальних іскор, кожна з яких далі поділяється на 600 000 окремих іскор. У загальному розгляді вони містяться в сімдесяти душах родини Яакова, яка спустилася до Єгипту.

Сімдесят душ загалом зводяться до семи світильників, що відповідають семи «пастирям», які передають Б‑жественність єврейському народові. Аарон, якого в Зогарі названо «дружком Цариці (Матроніти)» — тим, хто приводить наречену, Б‑жественну присутність (Шехіну) разом із громадою Ізраїлю, до Царя, — один із них; його завдання — запалювати в них любов, що спалахує до Б‑га. У переліку семи пастирів у Талмуді (Sukkah 52b) Аарона не названо; Ребе в листі, на який посилається примітка Kehot, знаходить джерело в Зогар Хадаш, де перелічено Авраама, Іцхака, Яакова, Адама, Аарона, Давида і Шломо.

Любов палає «коли душа знемагає» (келот га-нефеш — знемога душі): це таке сильне прагнення, що душа готова відійти від самої себе заради Б‑га, подібно до полум’я, «що здіймається саме собою» — усталеного вислову мудреців про запалювання Менори. Кожен єврей приймає заповідь любити Б‑га під час читання Шма, але людина, вдягнена у фізичне тіло, не могла б відчути це по-справжньому без допомоги Б‑га.

Допомога Б‑га приходить як любов, послана згори, що притягує людину до Нього; саме це мають на увазі два дієслова — «запалювати» й «доглядати». Мудреці вчили, що, хоча вогонь сходив із Небес на жертовник, є міцва принести також звичайний вогонь.

«Звичайний» вогонь символізує любов, яку людина пробуджує в собі, розмірковуючи про царювання Б‑га: Він — великий і грізний Цар над усіма світами, вищими й нижніми. Лікутей Тора, Шміні Ацерет, посилається на цей маамар, де так визначено «звичайний» вогонь, і протиставляє його великій любові «Його права рука обіймає мене».

Роздуми про незліченні світи й воїнства, що поклоняються Б‑гу, як описано в Талмуді та Зогарі, пробуджують у людині любов до Нього. Такої любові людина може досягти власними зусиллями.

Мудреці встановили промовляти подумки рядок «Благословенне Ім’я слави Його царства» перед словами «І любитимеш» з тієї самої причини: щоб пробудити любов, яка виникає з роздумів про царювання Б‑га. У ранковій молитві Б‑га називають «Єдиним» (Яхід), що стоїть вище за «Одного» (Ехад).

«Один» означає, що Б‑г єдиний у небесах, на землі й у чотирьох сторонах світу: світи існують, але перед Ним вони — ніщо й не мають власного існування. Це єдність Б‑га стосовно творіння.

«Один» іще описує Б‑га у Його співвідношенні зі світами. «Єдиний» описує Його таким, яким Він є Сам у Собі, поза будь-яким співвідношенням зі світами.

«Життя світів, Цар» означає, що Б‑г дає світам життя й існування лише як їхній Цар. Царювання є відношенням до інших, тому життєва сила всіх світів походить від Малхут Б‑га, а не від Його сутності.

Похвала створінь Б‑гові, що ґрунтується на тому, наскільки вони осягають Його велич, ніколи не закінчується, адже завжди є вищий рівень, який можна осягнути. Однак уся ця похвала стосується «Його великого Імені», а не Його Самого.

Мета всього цього — щоб Ім’я Б‑га та Його Малхут перебували над світами. Ніщо з цього не сягає Його сутності; пізніший маамар у Тора Ор (Мікец 40c) так само пояснює, що світи походять із Малхут Б‑га — зовнішнього сяйва, яке не торкається Самого Царя, — і що слова «Благословенне Ім’я» стосуються лише рівня самого імені.

Жодна думка не може осягнути Б‑га, адже Він єдиний, і піднесене лише Його Ім’я. Тож у вірші сказано: «Твоя Малхут — Малхут усіх світів»: Його Малхут має стосунок до світів, тоді як Сам Він перебуває поза ними.

Мудреці вчили, що там, де згадується велич Б‑га, згадується і Його смирення. Навіть споглядати небеса й землю означає для Б‑га принизити Себе; Він робить це, щоб оживити дух смиренних.

Царювання Б‑га називається «землею», найнижчим рівнем, бо правити світами — це сходження вниз із Його слави: Він принижує Себе, щоб Його називали «Царем», як сказано в гімні «Адон Олам». У Лікутей Тора, Бемідбар, Альтер Ребе пояснює, що царювання (Малхут) називається «землею» як найнижчий рівень, пов’язаний із народом, і посилається на цей уривок.

Кожен, хто глибоко замислиться над величчю Б‑га в незліченних світах, усвідомить, що все це — лише Його смирення. Самого Б‑га взагалі неможливо порівняти з цим, адже Він цілковито перебуває поза межами світів.

Б‑г — «Той, Хто рівний і зрівнює мале й велике» (рядок із молитов Високих свят), тож людина, яка усвідомлює, що всі світи — лише наслідок Його смирення, прагнутиме цілковито вийти за їхні межі, люблячи «усією душею». Це вигук псалмоспівця, який не бажає нічого ні на небесах, ні на землі, крім Б‑га, аж поки «моя плоть і моє серце знемагають (кала)»; це те саме слово, що й «згасання» душі (келос га-нефеш) у параграфі 3.

Альтер Ребе прочитує слова «І любитимеш» через корінь агава — ава, що означає «бажати». У Лікутей Тора, Насо, він пояснює це як волю людини, усім її серцем і душею, щоб єдність Б‑га розкрилася у світі та в її душі.

Отже, любов — це бажання серця, щоб Гавая воістину була «твоїм Б‑гом» і щоб приліпитися до Нього. Коли людина пробуджує це бажання знизу, на неї спочиває любов згори й розпалює в її серці вогонь, сильніший за те, що могла б породити будь-яка людина або навіть корінь її душі, адже навіть корінь душі створений і обмежений.

Любов згори, дарована через вищого Аарона, первосвященника, дає людині змогу воістину наблизитися до Б‑га й відсунути власне існування перед Ним.

Числове значення ве-агавта (414) удвічі більше за числове значення ор — «світло» (207), що натякає на два світла любові: одне знизу, а друге згори; у примітці Kehot наведено джерело — наміри Арізаля щодо Шма (Shaar HaKavanos; Прі Ец Хаїм). Любов згори — це «догляд» (бе-геїтиво), прочитаний як похідний від тов, «добро», адже вона походить від доброти Б‑га до смиренних і робить любов знизу кращою та більшою.

Альтер Ребе додає ще одну думку: навіть пробудження знизу — власне бажання людини приліпитися до Б‑га — насправді не є її власним. Воно також є «даром Б‑га», а не наслідком її темпераменту чи сили.

Це називається «запалюванням» (бе-гаалос, дослівно «піднесення»), бо вищий Аарон дає Ізраїлю силу піднести власну любов.

Вечір символізує людину саму по собі — темну, без власного світла, — тому запалювання тоді означає, що Аарон запалює те, в чому немає світла. Ранок — це властивість Авраама, милості, а світіння тоді є «доглядом»: додатковою любов’ю, що приходить згори.

Тут ідеться про пізніший маамар «Співай і радій» (Тора Ор, Мікец 37a), де «пісня ввечері» — це прагнення Малхут, коли вона опускається глибоко в нижні світи, а «радість уранці» настає, коли вона отримує світла згори; ця паралель відповідає запалюванню й підтриманню горіння. Далі запитується, як звичайна людина може сягнути того рівня, коли до неї приходить допомога вищого Аарона, і дається відповідь: через Тору й міцвот.

Міцвот називаються «світильником», бо походять із настільки високого місця, що розум не може його осягнути. Подібно до олії, вони не входять у внутрішній світ душі, а охоплюють її згори.

Наказ Тори поставити над собою царя показує, у чому полягають ці взаємини: піддані виконують накази царя, не розуміючи їх, бо причини царя їм недоступні. Так само єврей виконує міцвот як волю Царя, хоча й не може осягнути їхніх причин.

Проте той, хто хапає царя за один із його членів тіла, притягує до себе царя цілком, адже царева життєва сила є в кожному члені його тіла. Так само людина, виконуючи міцву, наближає до себе Самого Б‑га, як сказано у вірші: «Його права рука обіймає мене».

248 позитивних заповідей називаються 248 «органами» Царя. Виконуючи міцвот, людина притягує власну єдність Б‑га, яка, як пояснювалося, перебуває понад усіма світами.