(ענין לך לך וילך למסעיו ממטה למעלה מלמעלה…

Заголовок, що перелічує вірші, які пояснюватиме маамар: заклик Б‑га до Аврама — «Іди собі», — і подальші мандри Аврама, які Альтер Ребе тлумачить як рух і знизу вгору, і згори вниз. Два жертовники, споруджені Аврамом, — один «Імені Б‑га (Гавая), Який явився йому», а другий просто «Гаваї», — уособлюватимуть розкритий рівень Б‑жественності та вищий рівень, без уточнення.

Ім’я Аврам читається як ав рам, «піднесений батько»: рівень інтелекту настільки глибокий, що жодна думка не може його осягнути, — він вищий навіть за мудрість (Хохма). Завдання Аврама — привести цей прихований рівень до розкриття, щоб він спускався крок за кроком крізь усі світи аж до найнижчого. Ребе у своєму маамарі «Лех-Леха» 5738 року, як цитує примітка Kehot, пояснює, чому цей рівень вищий за Хохму: Хохма, хоч і є першою з внутрішніх сил, уже є розкриттям, тоді як ав рам прихований від будь-якої думки.

Мета цього спуску — щоб Б‑жественність розкрилася навіть у нижніх створених світах (Брія, Єцира, Асія). Там є верхній і нижній Ган Еден, духовний Сад Еден, де душі й створені істоти отримують розкриття Б‑жественної насолоди. У примітці Кегот цитує глосу Цемах-Цедека, де сказано, що притягнення вищого єднання (їхуда ілаа), завдяки якому розкриття внизу відповідає тому, яким воно є нагорі, було новим за Авраама.

У Зоарі сказано, що Хесед (милість) відкривається в «устах ама». Ама [чоловічий статевий орган] є органом завіту, що відповідає Йесод — основі, каналові, яким потік згори передається тому, хто його приймає. Її «уста» — це отвір, звідки виходить цей потік. У «Ец Хаїм», записаних рабі Хаїмом Віталем ученнях Арізаля, сказано, що крапля інтелектуальних сил (мохін) вливається «в уста ама» і поміщається в Імму. Отже, Хесед, розкритий там, — це милість, що поєднує того, хто дає, з тим, хто приймає. Авраам, людина Хеседу, втілює цей потік; саме тому він сидить «біля входу до намету» — там, де внутрішнє відкривається назовні. У «Ор га-Тора» Цемах-Цедек пов’язує цей «зв’язок» із завершенням «Iggeres HaKodesh» 15, де Альтер Ребе пояснює, що єднання називається знанням (Даат), адже Даат означає поєднання і зв’язок.

Проте розкриття милості може досягти створених істот лише через скорочення й приховування, пов’язані з Іцхаком (стриманістю, Гвурою). Вірш про творення «І був вечір, і був ранок» показує, що спочатку настає темрява — приховування, і лише потім світло.

Приховування потрібне, щоб узагалі могло існувати створене «щось» — єш. Але всередині цього єш має бути «один день»: єдність Б‑га, притягнута до нього, щоб воно існувало й водночас перебувало в стані бітуль перед Ним. У «Лікутей Тора», у маамарі «Шлах», Альтер Ребе посилається на таке прочитання слів «І був вечір, і був ранок — один день» і пояснює: якби Нескінченне світло (Ор Ейн Соф) було притягнуте аж донизу, усе перебувало б у стані бітуль і жодне створене «щось» не могло б існувати; тому після поширення мають відбуватися відведення й скорочення.

Для того щоб розкрилася Б‑жественність, потрібна міцва обрізання. Крайня плоть символізує кліпат нога — «напівпрозору оболонку», яка покриває святість і живиться від неї; поки вона там перебуває, розкриття може відбуватися лише в обмеженій мірі, достатній для її підтримання.

Альтер Ребе запитує, чому відразу після заповіді обрізання Тора називає Авраама «батьком безлічі народів». До чого народи мають стосунок до обрізання?

Він відповідає, що розкриття, спричинене обрізанням, дає силу відбирати й підносити. Як сказано в Талмуді, праведники перед Шехіною схожі на свічку перед смолоскипом: мале полум’я включається у велике. Так само й те, що наближається до розкритого світла, притягується до нього. У записі цього маамару рабі Пінхаса Рейзеса, як цитує його примітка Кегот, цей образ пояснено виразніше: коли свічку підносять до смолоскипа, її олія витягується й поглинається смолоскипом; так завдяки вчинкам праведників іскри відбираються й очищуються зі світу творення (Брія), світу формування (Єцира) та світу дії (Асія) і включаються до царювання (Малхут) Нескінченного (Ейн Соф).

Мудреці кажуть, що куди б не був вигнаний Ізраїль, навіть до Едому, Шехіна йшла разом із ним, і що Ізраїль був вигнаний серед народів лише для того, щоб до них долучилися прозеліти. Альтер Ребе тлумачить це внутрішньо: «прозеліти» — це іскри святості в кліпат нога, у дозволеній їжі та напоях цього світу; коли розкривається Шехіна, ці іскри втрачають перед нею самостійність і включаються у святість, подібно до свічки перед смолоскипом. У маамарим на книгу Megillas Esther у Тора Ор Альтер Ребе наводить те саме висловлювання й пояснює, що ці прозеліти — іскри, які впали зі світу Тогу та очищуються під час їжі й пиття.

У цьому полягає внутрішній зміст заклику Б‑га до Аврама: ав рам — прихований інтелект — має ступінь за ступенем спуститися до розкриття. Мета цього — тікун (виправлення) і бірур (очищення): виправити світ і відокремити в ньому добро.

Покоління до Аврама, аж до Потопу, відповідають кабалістичному «розбиттю посудин»: перші посудини світу Тогу (хаосу) розбилися під надмірним світлом, і їхні іскри впали в нижні світи. З Аврамом починається світ виправлення (Тікун); слова «Іди» (Лех леха) тлумачаться як вихід Імені Ма (Гавая, записаного розгорнуто так, що числове значення його літер становить 45), Б‑жественної сили, що виправляє й очищує.

Спуск відбувається поступово, рівень за рівнем: від ав рам, ототожненого з рівнем основи (Йесод) Абба — каналом мудрості (Хохма), — до «землі», що символізує царювання (Малхут), найнижчу сфіру. Слова «Яку Я покажу тобі» вводять мету цієї подорожі.

У вірші слова «яку Я покажу тобі» стосуються землі; маамар же тлумачить їх як «Я покажу й відкрию тебе самого»: прихований інтелект Аврама розкриється завдяки міцві обрізання. Тому Тора пов’язує обрізання з новим ім’ям Авраам — «батько безлічі народів».

Може здатися, що становлення Авраамом є спуском від піднесеного «ав рам». Але гей, додана до його імені, — це «верхня гей», що відповідає рівню розуміння (Біна), а тлумачення Зогару щодо вірша про левітів виявляє її велич.

Зогар тлумачить слово «він» (hu) у цьому вірші як Атику, «Предвічного», найвнутрішній рівень вінця (Кетер). Її розкриття відбувається саме в Біні, а не в Хохмі, яку називають «Еден» і де Атик не розкривається.

Атик є джерелом усіх насолод, а насолода стоїть вище за мудрість. У Хохмі, яка є лише «точкою», нерозвиненим спалахом, насолода ще не може виявитися. У «Ігерес га-Кодеш» 5 Алтер Ребе пояснює, що вища Хохма є початком інтелекту, поки він іще прихований, і лише трохи вливається в Біну, щоб бути осягнутим; тому її називають «точкою в палаці» та «Еденом».

Насолода виявляється лише в Біні, де точка осяяння розгортається в «палаці» й стає зрозумілою. Вислів «жінка оточить чоловіка» натякає на те, що Біна, жіночий аспект, який приймає, охоплює світіння Атика. Загальне правило таке: кожне розгортання і спуск походять від рівня, що стоїть іще вище. У Тора Ор, Трума, Алтер Ребе наводить цей самий фрагмент Зогару, знову згадує гей в імені Авраама й пояснює, що головне розкриття насолоди, яка походить від інтелекту, відбувається в Біні, коли людина глибоко осягає певну річ.

Щоб прояснити цей принцип, Альтер Ребе звертається до царя Шломо, який «промовив три тисячі притч». Знати ідею — це не те саме, що вміти пояснити її іншому.

Перш ніж пояснювати, учитель мусить зосередитися з усією силою й продумати, як можна викласти ідею простішими словами та втілити її в аналогії, знайшовши ту саму мудрість у нижчих речах.

Для цього потрібен справді великий розум. Завдяки своєму величезному розумінню Шломо міг знайти три тисячі притч для однієї ідеї. У «Лікутей Тора», у розділі Ва’етханан, Альтер Ребе висловлює ту саму думку й посилається тут на цей уривок: щоб знайти для ідеї притчу, потрібна глибина мудрості, вища за саму мудрість цієї ідеї; тому багато мудреців не можуть пояснити того, що знають.

Три тисячі притч — це три тисячі рівнів послідовного спускання; на кожному з них Шломо все ще міг знайти й показати ту саму мудрість, яку знав.

Ось у чому полягає урок: щоб ідея спустилася й розгорнулася у широке, докладне розуміння (Біну), сила має походити з джерела, вищого за первісне осяяння (Хохму).

Біна не може просто витекти з Хохми. Її коренем є розкриття Атіка, що перебуває вище за Хохму, усередині неї; завдяки цьому Біна розвивається й широко розгортається.

Те саме стосується й літер Б‑жественного Імені: йуд, лише точка, відповідає Хохмі; гей, що має довжину й ширину, — Біні. Йуд може розгорнутися в гей лише завдяки своєму «кінчику» (коц), який відповідає Атіку — рівню, вищому за Хохму.

У «Пардесі» рабі Моше Кордоверо пояснює, що йуд має три кінчики; гей виводиться з нижнього кінчика, а в нижньому кінчику міститься щось від верхнього кінчика. У «Лікутей Тора», Матот, Альтер Ребе повторює це вчення з «Пардеса», посилається на цей маамар і наводить думку рабі Хаїма Віталя, що нижній кінчик — це Даат, яка поєднує Хохму й Біну.

Отже, Біна, гей, несе світло верхнього кінчика — Кетера. Ось чому спуск від Аврама до Авраама насправді є великим піднесенням: завдяки йому вниз притягується світло Кетера. На це також натякають подорожі Аврама «з Негева».

Станції подорожі співвідносяться зі сфірот: Негев (південь) — це Хесед, а Бейт-Ель — Малхут. Подорож пролягає згори вниз і знизу вгору: від жертовника «до Гаваї, Який явився» (розкритий рівень) до жертовника просто «до Гаваї» (вищий, неозначений рівень).

Тепер Альтер Ребе застосовує це до Б‑жественного служіння людини. Мудреці називають Тору «новлот» (опалими плодами) вищої мудрості: тим, що спустилося згори. Однак Тора, вбрана в матеріальні речі, походить із найвищого рівня мудрості — «мудрий, але не мудрістю, яку можна пізнати». У Тора Ор, Йітро, Альтер Ребе пояснює «опалі плоди» як світло, що сходить із вищої Хохми — «мудрої, але не мудрістю, яку можна пізнати», — аби очищувати світ: це мудрість Тори, вбрана в матеріальні речі, як-от закони про чисте й нечисте та вовна для цицит (ритуальних китиць).

Вищу мудрість у її первісному вигляді неможливо осягнути; лише коли вона вбрана в матеріальні речі, можна її вхопити. Тож коли людина бере етрог (цитрон) на Сукот, оскільки в ньому вбрана мудрість Б‑га, це наче вона тримає в руках саму вищу мудрість. Цитуючи цей уривок у своєму гемшеху (послідовному циклі маамарів) «Matzah Zu» 5640 року, Ребе Маараш додає таку аналогію: літери, викарбувані на сяйному коштовному камені, неможливо прочитати через його яскраве сяйво, але їх можна прочитати, коли їх відтиснути у воску.

Як вища мудрість сходить до матеріальних речей? Через світло Кетер, що перебуває над мудрістю. Вислів Зогару про те, що Тора «виходить із Хохми», описує лише її розкритий рівень.

Її джерело вище: 613 заповідей Тори та сім заповідей мудреців разом становлять 620 — числове значення Кетер — і називаються «620 стовпами світла». Вони походять зі «шляхів білизни» Гульгалти, «Черепа» Кетер, який є Малхут Нескінченного (Ейн Соф); оскільки вони походять із такої висоти, то можуть сягнути такої низини.

«Кадеш» — один з уривків Тори, написаних на пергаменті тфілін. Оскільки мудрість Б‑га досягає цього пергаменту через Кетер, що вищий за мудрість, її розкриття там більше, ніж розкриття мудрості на її власному високому рівні.

Саме тому матеріальні міцвот можуть спричиняти «вище єднання» — поєднання Б‑жественних рівнів — високо в Ацилуті. Наприклад, давання цдаки впливає вище за Ган Еден, де душі насолоджуються сяйвом Б‑жественності.

Ган Еден міститься у світі Брія, найглибинніше джерело якого (його Атік) — найнижчий рівень Ацилуту, Малхут. Завдяки цдаці Малхут підноситься й довершується: цедек (צדק, справедливість), що закінчується літерою далет, стає цдакою (צדקה), до якої додається гей. Зогар каже, що перш ніж Малхут отримує від чоловічого, дарувального рівня, вона є нужденною далет. У «Тора Ор», у «Мікец», Альтер Ребе пояснює це так: Кетер Брія містить у собі щось від найнижчого рівня Ацилуту, так само як Малхут Адам Кадмон, названа Малхутом Нескінченного (Ейн Соф), стає Атіком і Кетером Ацилуту.

Тора відзначає гостинність Авраама лише після того, як він прийшов до Землі Ізраїлю, хоча йому вже було сімдесят п’ять років, коли він туди прибув. Це вказує на те, що його добрі справи до того не мали такого самого впливу.

До заклику Б‑га його добрі справи не притягували згори вниз Б‑жественність і не впливали на вище єднання. Лише словами «І сказав Гавая Аврамові: “Іди собі”» Вищий Еманатор притягнув силу спуску до ав рам.

Відтоді вище єднання могло залежати від діянь людей унизу. Головний спосіб розкриття цього єднання — Тора.

Праотці підготували шлях для Тори. У псалмі слова «Він установив Тору в Ізраїлі» означають, що Б‑г дав Тору народу Ізраїлю; маамар читає «в Ізраїлі» як «через Ізраїль», тобто через самих праотців, і завдяки Аврааму притягнулася згори вниз «права лінія» сфірот — Хесед. Ребе Маараш, наводячи цей уривок у своєму Гемшеху («циклі маамарів») «Matzah Zu» 5640, посилається на Мідраш (Берешит Раба 63:3), де з віршів показано, що Іцхак і навіть Авраам називаються «Ізраїлем».

Це пояснює, чому в книзі Берешит майже немає заповідей: у ній розповідається про Авраама та Іцхака, які жили до дарування Тори, але притягнули згори вниз те, що зробило можливим існування Тори.

Запитання: якщо праотці вже підготували Тору, чому Ізраїль отримав її лише після важкого єгипетського рабства, під час якого доводилося працювати з «розчином і цеглою»?

Друге запитання: Авраам пройшов обрізання лише у дев’яносто дев’ять років. Як він міг до цього здійснювати єднання у вищих світах, якщо саме обрізання уможливлює розкриття?

У Мішні сказано, що Авраам дотримувався всієї Тори, однак у тфілін згадується вихід з Єгипту, який тоді ще не відбувся. Відповідь така: у міцвот (заповідей) є внутрішній і зовнішній виміри, і Авраам дотримувався їх у внутрішньому, духовному вимірі.

«І сказав Гавая» Авраму означає, що нескінченне світло Б‑га, від Кетера, було притягнуте до нього згори вниз у внутрішньому вимірі. Але щоб Б‑жественність відкрилася у зовнішньому вимірі, у матеріальних предметах, як-от на пергаменті для тфілін, потрібно щось більше.

Це не могло статися через звичайне поступове сходження світів. Розкриття відбулося лише завдяки гіркому рабству в Єгипті, яке притягнуло розкриття з рівня, що перебуває вище за весь ланцюг світів.

Рівень, вищий за ланцюг світів, може проявитися навіть нижче за нього, бо для цього рівня верх і низ однакові. Тож слова «Ти зробив (асіта) їх усіх мудрістю (Хохма)» поєднують мудрість зі словом, пов’язаним із дією (Асія): з такої висоти найвища сфіра і найнижчий світ рівні.

Кабалістичний вислів: «кола» (всеохопні світла) Аріха Анпіна («Довгого Лика», внутрішньої конфігурації вінця (Кетер), Б‑жественної волі) оточують навіть «стопи» Асії, найнижчого світу. Розкриття походить від всеохопного світла, яке однаковою мірою включає всі чотири світи, тож воля Б‑га може спуститися навіть у пергамент та подібні фізичні речі.

Авраам притягнув Б‑жественність лише у внутрішньому вимірі. Тому за його часів ще не було розкриття через фактичне фізичне виконання міцвос; його виконання Тори було внутрішнім.

У дев’яносто дев’ять років Авраам отримав обрізання як фізичну міцву, «дар» згори. Його метою було народження Іцхака, а від нього — Яакова «цілісного»; усі його сини були праведниками й отримали Тору як міцвот, що виконуються фізичною дією. У Лікутей Тора, Тазрія Алтер Ребе пояснює, що Авраам був пророком і до обрізання, бо світло світу еманації (Ацилут) огортається посудинами, яких кліпот (оболонки) не можуть загородити. Але щоб на нього засяяло необлечене світло Адама Кадмона — рівня, що передує Ацилуту, — він мав відсікти крайню плоть, яка його вкриває.

Саме тому Авраам не отримав Тори: Ішмаель народився в нього до обрізання. Лише після обрізання народився Іцхак, а від нього — Яаков, чиї діти отримали Тору практичних міцвот.

Обрізання притягнуло світло з охоплювальних «кіл» навіть у зовнішній вимір, бо перед Б‑гом, вище за ланцюг послідовного розгортання світів, верх і низ — одне.

Це вставне посилання на інший маамар у Тора Ор, присвячений словам «Моше говорив», де пояснюється різниця між дотримуванням Авраамом Тори та Даруванням Тори на Синаї. Там, у Тора Ор, Їтро, Алтер Ребе пояснює, що міцвот, яких дотримувався Авраам, притягували Нескінченне світло переважно до вищого рівня — у Зеїр Анпін, — тоді як слова «Моше говорив» притягнули розкриття донизу, аж до світу дії (Асія).

У вірші «Він створив нас, і ми — Його» є слово ло, яке читається з вавом («Його»), але пишеться з алефом («не»). Як створені істоти могли б стати «Його народом» завдяки звичайному ланцюгу послідовного розгортання світів згори вниз? Лише завдяки алефу, який означає Кетер. У Тора Ор, Йітро, Альтер Ребе пояснює слово з пісні Хани, яке пишеться й читається двома способами: ло у словах «і Ним зважуються вчинки» (Шмуель I 2:3). Ло з алефом означає заповіді-заборони, а ло з вавом — заповіді-приписи; разом вони роблять так, що нижче єднання (їхуда татаа) дорівнює вищому єднанню (їхуда ілаа).

Алеф, перша літера, — це «голова літер», Кетер. Оскільки Кетер перебуває вище за ланцюг послідовного розгортання світів, його світло може сягати й нижче за нього, тож ми справді можемо бути «Його».

Отже, коли Тору було даровано як заповіді, які слід виконувати фізично, найперша заповідь починалася з алефа: «Анохи» («Я»). Виконання міцвот фізичними діями та здійснення через них єднань…

…можливе лише за умови розкриття світла з Кетер. Тому перша заповідь починається з алефа, який відповідає Кетеру, — світла «білизни» Кетер.

Вихід Аврама з Харана у сімдесят п’ять років тлумачиться у внутрішньому сенсі. Між мохін і мідот є перехід — «горло»: це етап після того, як думка залишила розум, але ще не стала почуттям у серці. Цей проміжний етап називається Харан.

Сімдесят п’ять — це сім разів по десять (сім мідот у вимірі хіцоніют) плюс п’ять — п’ять хасадім у вимірі пніміют. Вийти з Харана в такому віці означає, що світло від Хохми нарешті досягло мідот.

Таргум каже, що голову Ейсав поховали на колінах Іцхака: отже, щось від Ейсав мало корінь у святості. Так само й Лот, перш ніж його було відокремлено, перебував в Авраамі у святості. У «Тора Ор», розділ «Толдот», Альтер Ребе називає Ейсав «шлаком золота» — відходами Гвури Іцхака, з яких постав Ейсав, тоді як «голова Ейсав» лежала на колінах Іцхака.

Він був подібний до шлаку, змішаного із золотом до очищення. Лот має числове значення 45, таке саме, як Ма — Ім’я виправлення; він є його «зворотним боком», його зовнішнім аспектом. Ребе зауважує у своїх примітках до запису слів рабі Пінхаса, що в багатьох місцях написано «золото», але, схоже, тут мало б бути «срібло», адже срібло відповідає рівню Авраама.

Лот також є коренем Хохми та Біни кліпи — інтелекту сторони, протилежної святості; його ім’я, Лот, тлумачать як слово, що означає прокляття (арамейською lut означає «проклинати»). Ось чому він пішов разом з Авраамом до того, як відбулося очищення.

Від Лота походять Аммон і Моав, а від них — Рут-моавітянка та Наама-аммонітянка, обидві праматері дому Давида. Моав — це Хохма кліпи, а Наама, від слова ноам (приємність), відповідає Біні, де розкривається Атик. У «Лікутей Тора», розділ «Хукат», Альтер Ребе пояснює, що Моав — це Хохма кліпи, мудрість тих, хто «мудрий чинити зло», і навчає, що так само, як Рут була очищена з Моава, Тора та міцвот спрямовують інтелект тваринної душі до святості.

Завдяки очищенню святі душі Рут і Наами були виокремлені з того інтелекту кліпи. Коли добро було відсіяне, шлак Лота відокремився від Авраама.

Шлях Аврама через землю відповідає сферам духовного прояву (сфірот) Нукви (Малхут як цілісній структурі): Шхем, що також означає «плече», — це її Хесед і Гвура, дві руки; Алон-Море — її Тіферет. Усе, що Авраам низводив із прихованого інтелекту, доходило до Малхут, і саме тому він міг благати за Ішмаеля, сподіваючись піднести й його.

Коли Аврам став Авраамом, отримавши додаткову літеру гей, і прийняв обрізання, він міг проводити розкриття в Малхут і підносити довколишні іскри святості, поглинаючи їх, немов смолоскип поглинає свічку. Вірш про «душі, яких вони створили» в Харані — про людей, яких Авраам і Сара наблизили до Б‑га, — прочитується саме в цьому світлі. Ребе («Лікутей Сіхот», т. 15) робить із цих слів висновок, що підносити іскри Авраам міг лише після того, як його назвали Авраамом, і посилається на іншу бесіду, де пояснюється, що навернені Авраамом не втрималися.

Ім’я Сарай також змінилося: її йод, мала крапка, означав скорочення; коли вона мала народити Іцхака, вона стала Сарою з літерою гей — широкою літерою, що означала розширення й розкриття.

Слова «Аврам покликав там Ім’ям Б‑га (Гавая)» прочитуються як низведення: від ав рам, прихованого інтелекту (Йесоду Абби), до десяти сфірот Нукви, які називаються «Ім’ям Гавая». У цьому стисло викладена тема маамару: приховане стає розкритим і низводиться аж до Малхут.