ולא יקרא עוד שמך אברם והיה שמך אברהם…

Маамар починається зі слів Б‑га, звернених до Аврама під час укладення завіту обрізання, коли до його імені додали літеру ה. Питання, що лежить в основі всього маамара: чому обрізання мало змінити його ім’я й зробити його «батьком безлічі народів»?

Вислів «яке Б‑г створив, щоб зробити», сказаний про діло творіння перед першим Шабатом, Мідраш тлумачить як «створив, щоб довершити»: Б‑г навмисно залишив творіння незавершеним, аби людина довершила його. Обрізання є взірцем цього: створене Б‑гом тіло довершується людською дією.

У Мідраші філософ запитує, чому першій людині не було зроблено обрізання, якщо обрізання таке дороге, і отримує відповідь: усе, створене протягом шести днів творіння, потребує подальшої праці — так само, як гіркий люпин треба підсолодити, перш ніж його можна їсти. У цьому маамарі люпин стає образом довершення творіння.

Тепер слід застосувати притчу: у якому сенсі сам світ подібний до незавершеного тіла або гіркого люпину? Альтер Ребе починає з ранкового благословення перед Шма, у якому сказано, що Б‑г щодня оновлює діло творіння.

«Повсякчас» означає, що творіння — не подія минулого, а безперервне виникнення чогось із нічого. Щоб щось відчутне й матеріальне виникло з духовного, має бути щось подібне до завіси в Мішкані, яка відділяла Святе від Святого Святих.

У Бейт га-Мікдаш присутність Б‑га відкрито розкривалася у Святому Святих, і звідти благословення виливалося у світ. Але якби потік виходив із тією самою відкритістю, ніщо відмінне від Б‑га не могло б виникнути.

За цілковитого розкриття все залишалося б поглинутим у Б‑зі — «усе було б єдиним», — і не залишилося б місця для світу, який відчуває себе існуючим. Тому потік проходить крізь розділювальний екран, образом якого є завіса перед Святим Святих.

Текст наводить Таргум щодо слова «парса»: Таргум Онкелос передає «завісу екрана» (парохет га-масах) як «завісу парси» (парохет га-парса), тобто перегородку; у Каббалі словом «парса» називають перегородки між світами. Різні завіси в Мішкані та Бейт га-Мікдаш відображають те, що кожен етап сходження, від одного світу до наступного, відбувається через таку перегородку.

Саме тому у благословенні йдеться про «оновлення»: коли світло проходить крізь перегородку, по той бік постає не первісне світло, лише зменшене, а нове світло, народжене з нього, подібно до того, як дитина відрізняється від того, хто її породив. Кожна наступна перегородка породжує ще одне нове світло, аж поки не виникає фізична матерія.

Тут ідеться про іншу відмінність. Досі описані перегородки відділяли рівні всередині святості; у благословенні гавдали названо інший вид — відокремлення святого від буденного.

Завіса між Святим і Святим Святих дає тому самому світлу зійти вниз і стати грубішим. Те, що міститься за нею, — усе ще те саме світло, лише в менш піднесеній формі.

Саме тому те, що міститься за такою перегородкою, усе ще святе: про це йдеться у благословенні гавдали, яке промовляють, коли після Шабату настає Йом-Тов, і яке відділяє «святе від святого». Перегородка між святим і буденним приховує світло настільки, що те, що перебуває нижче неї, сприймає себе як окреме існування.

«Зовнішні палати» — це сфери поза святістю; у версії Сідур це пояснюється як сімдесят небесних покровителів народів. Вони звеличують себе, ніби створили себе самі, як фараон, що вихвалявся: «Моя ріка — моя». Та Б‑г дає їм життя, і, як сказано в Талмуді, вони називають Його «Б‑гом богів»: визнають найвищого Б‑га й не заперечують Його відверто.

Альтер Ребе читає слова «милість Його — леолам» як «до світів»: милість Б‑га сягає від світу до світу, аж до найглибшого приховання, де Його знають лише як Б‑га над їхніми богами. Це щільне покриття і є перегородкою, про яку сказано в Ішаягу: «Я зодягаю небеса в темряву».

Саме буденне має два рівні. Перший — цілковито буденне: «палати Ноги», сфера оболонки (кліпи) Нога — напівпрозорої оболонки, у якій добро змішане зі злом. Як сказано вище, вона визнає Б‑га лише здалеку — як «Б‑га богів».

Другий рівень — буденне, пронизане святістю. Цей вислів походить із галахи: звичайна їжа, з якою поводяться за правилами чистоти, що стосуються священної їжі. Прикладом є холь га-моед (робочі дні свята): це дні праці, які все ж несуть у собі святість свята, так само як Шабат осяює дні тижня.

Тиждень поділено на дві частини: від неділі до вівторка черпають від минулого Шабату, а від середи до п’ятниці — від прийдешнього. Так буденна діяльність єврея сама може нести святість.

Отже, гавдала — це не лише відокремлення, а й благословення; у Хасидизмі благословення означає притягування світла згори. Воно притягує святість упродовж тижня, щоб робочі дні стали «приготованими в чистоті святості». Вірш «Шість днів роби свою роботу» тут розуміється як веління чинити саме так.

Однак робочі дні мають залишатися прихованими, із завісою на місці. Інакше святість поглинула б їх, спричинивши повне самоусунення, і жодна праця не була б можливою.

Порівняймо з молитвою Шмоне-Есре: людина стоїть і вклоняється перед Б‑гом, як перед царем. У присутності царя не можна підняти руку чи навіть указати пальцем. Повне розкриття не залишає місця для дії.

Псалом прославляє того, хто їсть від праці своїх рук, виконуючи тридцять дев’ять видів робіт — категорії праці, заборонені в Шабат, — адже завдяки праці людина приводить до буття щось нове, як і Б‑г «оновлює» творіння. Слово «гавая» (виникнення буття), яким позначено це нове буття, пишеться так само, як Ім’я Б‑га (Гавая) — Ім’я, завдяки якому все приводиться до буття. У цьому й полягає значення слів «що Б‑г створив, аби його робити»: Б‑г створив, а людська праця довершує.

Повернімося до люпинів із Мідрашу: гіркота світу пом’якшується завдяки людській праці, як сказано в Талмуді: у Шабат їсть лише той, хто приготувався в п’ятницю. Саме буденні зусилля зрештою підносяться до Шабату.

Шабос — це спокій, стан самоусунення перед Б‑гом, подібний до молитви Шмоне-Есре, і життя не може складатися лише з цього. Спершу мають бути будні, з їхнім приховуванням, а потім вони підносяться.

Обрізання є таким самим виправленням. До нього Авраама називали Аврамом, а «Ав» (батько) — це мудрість (Хохма), яку називають Абба («батько»): перше розкриття чогось із нічого, джерело всього впливу.

«Рам» (піднесений) описує це джерело, коли воно перебуває над світом — «високо над усіма народами», — адже воно приходило через заслону й залишалося прихованим від них.

З доданою літерою гей він стає «батьком безлічі народів»: тепер його вплив сягає назовні, щоб зібрати іскри святості серед народів, доки вони не прийдуть «під крила Шехіни» — вислів, яким називають того, хто приєднується до єврейського народу. Слово міла (обрізання) поділяється на мал і літери Юд-Гей, що означають Хохму та Біна.

Мал пов’язане з арамейським словом мемалела — «говорить». Мовлення виводить приховану мудрість наяву, тому обрізання означає розкриття Хохми та Біни.

Пророки провіщають, що у Прийдешньому часі народи матимуть «чисту мову», а «всяка плоть» побачить, що промовив Б‑г. Це повне розкриття Б‑жественного мовлення, тобто розкриття Б‑жественності й Хохми.

У Талмуді слово «хашмаль» — сяйво з видіння Єхезкеля — витлумачено як «хаш» [мовчить] і «маль» [промовляє]: часом мовчить, часом промовляє. Отже, розкриття нагорі чергується: іноді воно стримується в мовчанні — «огорожа для мудрості», а іноді виражається мовленням.

«Маль» також означає «навпроти», як у словах Балака про Ізраїль: «мешкає навпроти мене». Розкриття — це щось, поставлене просто перед очима, видиме віч-на-віч.

Тепер ідея переноситься на людину внизу, створену «за образом Б‑га», тож її тіло відображає структуру згори. У ній також є екран — крайня плоть, — що вкриває орган, через який життя передається наступному поколінню; як і «рам» Аврама, джерело потоку закрите й приховане.

У цьому вірші «приховане», яке належить Б‑гу, протиставляється «відкритому», що належить «нам і нашим дітям». Альтер Ребе тлумачить приховане як Хохму і Біну, які розкриваються через обрізання; це розкриття відбувається «для наших дітей» — у народженні, у здатності давати життя.

Саме тому літера гей, додана до імені Авраам, не усунула рейш із «рам»: джерело залишається піднесеним, але тепер воно розкривається. Обрізання не усуває піднесеності, а дає їй засяяти відкрито.

Саме обрізання є розкриттям, а періа, другий етап заповіді, під час якого відсувають тонку перетинку, розкриває ще більше. Вірш про відкриття голови жінки й вислів «відкрите заколювання» показують, що корінне значення слова періа — відкривати.

Для єврейського народу екраном між святим і буденним є не стіна цілком буденного, а тонкий екран «буденних речей, приготованих у чистоті святого»; саме це становить сутність хавдали (відокремлення). Уривок обривається, а в примітці Кегот зафіксовано зауваження Ребе, що формулювання потребує певного виправлення.