ויקם בלילה הוא ויקח את שתי נשיו כו׳…

Маамар починається віршами, що описують, як Яаков уночі переходить потік Ябок разом зі своєю родиною напередодні зустрічі з Ейсавом. Альтер Ребе розкриває кожен етап цього переходу як сходинку духовного піднесення Яакова.

Літери назви «Ябок» читаються як початкові літери трьох слів — «єднання, благословення, святість». Далі наведено слова Єгошуа про те, що праотці жили «за рікою», і ріку ототожнено з Біною — сфірою, з якої витікає все, подібно до ріки, що виходить з Едена.

Праотці вкорінені «за рікою», у Кетері — рівні, що перебуває вище від Біни й узагалі вище за інтелект. Звідти вони спустилися на другий бік ріки, до Зеїр Анпін — емоційних атрибутів Ацилуту, де зазвичай розміщують праотців; Зогар у Parshas Emor тлумачить цей вірш саме так.

Яаков хотів притягнути охоплювальне світло Тоу — світу, що передував Ацилуту і світла якого були надто великими для будь-якої посудини. Щоб досягти його, він спершу мав перейти за межі Біни — ріки.

У цьому полягає внутрішній зміст переходу через брід Ябока: єднання благословення і святості, яке закодоване в назві Ябок, саме й здійснюється завдяки ріці — Біні, через яку спрямовується весь Б‑жественний вплив і поєднуються вищі світла. Отже, перейти Ябок означає піднестися понад усією системою спрямованого потоку.

Після того як Яаков піднявся вище рівня розуміння (Біна), він опинився поблизу охоплюючого світла Тогу. Слова «Він переправив те, що було його» означають, що він підніс до цього рівня все, що вже виправив.

Сам Яаков залишився позаду, «сам», бо Ейсав усе ще перебував у розбитому стані Тогу: послані ним ангели доповіли: «Ми прийшли до твого брата, до Ейсава», тобто Ейсав, як пояснює Раші, усе ще був сповнений ненависті (Берешит 32:7). Те, що Яаков залишився внизу, щоб виправити Ейсава, — це внутрішній зміст нічної боротьби з «чоловіком», якого мудреці ототожнюють з ангелом Ейсава.

Тепер Альтер Ребе запитує, чому Яаков хотів привести охоплювальне світло Тоху у впорядкований світ Тікун, і обіцяє пояснити це на прикладі особистого служіння людини Б‑гу.

Яаков уособлює Тіферет, яка гармонізує Хесед — милість — і Гвуру — стриманість. Її краса полягає саме в тому, що вона поєднує ці дві протилежності.

Краса кольорів також виникає завдяки поєднанню кількох відтінків, а не лише одного. Тіферет — це також «середня лінія», центральний стовп сфірот, через який Нескінченне світло низводиться й розкривається.

Оскільки поєднання протилежностей становить саму сутність Яакова, він прагнув поєднати ще одну пару протилежностей: охоплювальне світло Тоху та внутрішнє світло Тікун. Їхнє поєднання мало привести до розкриття самого Нескінченного світла, як пояснює Зоар, говорячи про середній брус Скинії.

Перший спосіб служіння — це настільки палка любов, що душа прагне покинути тіло, подібно до полум’я, яке здіймається вгору, немов намагаючись відірватися від ґнота.

Ця «велика любов» переповнює серце: почуття надто сильне, щоб серце могло його вмістити. Тоді душа прагне зовсім залишити свою тілесну «оболонку».

Другий спосіб — це почуття, яке знаходить місце в серці й спрямоване на те, щоб притягувати Б‑жественність униз, у світ, у різноманітні «посудини» Тори й міцвот. Разом ці два способи становлять рацо — прагнення душі піднестися вгору — і шов, її повернення до дії внизу.

Світ Тогу був цілковито рацо: його світла зривалися вгору й не залишалися всередині своїх посудин, подібно до того, як велика любов душі напружено прагне залишити тіло. Саме тому посудини Тогу розбилися.

Тікун — це шов: світло, що залишається всередині посудин; у житті людини це означає Тору й міцвот. Слова Мішни «проти своєї волі ти живеш» виражають думку, що душа повинна залишатися в тілі, аби низвести Нескінченне світло в різноманітні посудини міцвот.

Талмуд розповідає про чотирьох мудреців, які «увійшли до Пардесу» — саду містичного сходження. Бен Азай помер, Бен Зома постраждав, і лише рабі Аківа увійшов і вийшов у мирі.

Служіння Бен Азая було суто рацо — таким сильним прагненням, що його душа була готова вичерпатися в Б‑гові. Він не хотів опускатися до шов, тому й не одружився, кажучи, що інші можуть заселити світ.

Тож його душа цілковито залишила тіло, адже любов може бути «сильною, як смерть». Але шлях Тори — це тікун: Б‑г «не створив її для хаосу, Він утворив її, щоб її населяли» (Ішая 45:18), і душа має й далі жити в тілі.

Рабі Аківа, корінь душі якого був у тікун, урівноважив сходження і повернення — свої «жіночі води» (прагнення вгору) та «чоловічі води» (потік, що притягується вниз). Сила його повернення відповідала силі його прагнення, і тому він вийшов у мирі.

«Із миром» вказує на середню лінію, яка об’єднує праву й ліву лінії сфер духовного прояву (сфірот). Тут права й ліва означають рацо і шов, тож мир Рабі Аківи означає, що його піднесення й повернення були поєднані.

Його вхід до Пардесу був піднесенням маїн нуквін — прагненням угору, а його вихід — притягуванням униз маїн духрін, тобто поверненням; обидва відбувалися в належній мірі, тому він увійшов і вийшов із миром. Маамар, на який указує Альтер Ребе (Тора Ор, Ваєце 1:26), говорить про два види миру: знизу вгору, коли віддалене наближається, і згори вниз, коли Б‑жественність притягується вниз через Тору й міцвос.

На відміну від нього, Бен Азай мав корінь у Тогу, де дві лінії відокремлені одна від одної, як пояснював попередній маамар у зв’язку з тим, що Яаков розділив свій народ на два табори.

Оскільки в Тогу лінії розділені, рацо і шов Бен Азая не були врівноважені. Рацо взяло над ним гору, і він помер.

Талмуд каже, що анонімна Мішна відповідає вченню Рабі Меїра, а анонімна Сифра — вченню Рабі Єгуди, і всі вони йдуть за Рабі Аківою, своїм учителем. Отже, Рабі Аківа є джерелом усієї Усної Тори.

Сама Тора належить до Тіккун і поєднує протилежності: її було дано як «вогненний закон» із правиці Б‑га; вогонь рацо поєднується з правицею милості (Хесед), яка струменить донизу. Тож цілком доречно, що Тора розкрилася через Рабі Аківу, чия душа поєднувала рацо і шов.

Тепер стає зрозумілим служіння, до якого прагнув Яаков: поєднати охоплювальне світло Тогу зі світлами й посудинами Тікуну — так, щоб постійні рацо і шов становили єдине поєднання. Душа має палати вогненною любов’ю, прагнучи залишити тіло.

Однак за цією любов’ю має слідувати такий самий сильний шов: людина живе в тілі, щоб притягувати Нескінченне світло через Тору й міцвот. Альтер Ребе посилається на Танія, розділ 53, де описано, як Нескінченне світло спочиває на Торі й міцвот і притягується донизу через них.

Таке врівноважене служіння є поєднанням охоплювального світла Тогу з посудинами Тікуну. На нього натякає вірш про те, як Яаков приніс батькові вина; Зогар пояснює, що це означає: він змішав вино з водою.

Вино, що зігріває й збуджує, символізує рацо та вогненні Гвурот, які здіймаються вгору. Вода, що спускається вниз, символізує шов; змішавши їх, Яаков поєднав обидва аспекти.

Зогар каже, що слова «і приніс йому вина» протяжно вимовляються з двома таамім — словом, яке означає і знаки кантиляції, і смаки, — бо Яаков долив воду у вино. Альтер Ребе тлумачить їх як воду й вино, шов і рацо, поєднані одне з одним.

Ось чому Зогар називає Яакова досконалістю праотців: у Сіфрей сказано, що від Авраама походив негідний нащадок — Ізмаїл, а від Яакова — ні. Авраам уособлював Хесед у чистому вигляді, не поєднану зі стриманістю, тому вона поширилася надто далеко, аж до того, що він благав: «Якби тільки Ізмаїл жив перед Тобою».

Іцхак уособлював Гвуру — стриманість, також не поєднану з іншою властивістю; далі в Сіфрей сказано, що від Іцхака походив Ейсав. Яаков поєднує протилежності, рацо і шов, і тому він є досконалістю праотців.