שיר המעלות בשוב כו׳ היינו כחולמים

Маамар починається з псалма, в якому описано повернення з вигнання: коли Б‑г повертає полонених Сіону, «ми були наче сновиди». Спершу Альтер Ребе визначає сон: у ньому дві суперечливі речі постають разом в одній картині, наче вони належать одна одній. Це відбувається тому, що під час сну відступає розум, завдання якого — розрізняти речі, і діє лише уява.

Маймонід наводить приклад уявного корабля, що летить у повітрі: уява може поєднати речі, які не можуть існувати разом. Коли людина не спить, розум керує уявою й не допускає таких поєднань, бо ясно бачить, що ці дві речі окремі й не можуть стати одним.

Тепер сон постає образом вигнання душі: іскра Б‑жественності в людині ніби спить, її інтелектуальні сили відступили. У такому стані людина може жити в суперечності, цілий день женучись за власною вигодою, як у пророчому вислові «кожен заради власної наживи», коли кожен повертає до свого оливкового гаю.

Під час молитви, роздумуючи про те, що перед Б‑гом усе є ніщо (вище єднання), і про те, що Б‑г присутній у всьому (нижче єднання), людина може відчути таку сильну любов, що душа прагне скинути «одежі» тіла й приліпитися до Б‑га. Однак після завершення молитви це почуття згасає, і людина не помічає суперечності.

Його денне прагнення вигоди суперечить тому, що він відчував під час молитви, але він уявляє, ніби може втримувати обидва ці стани водночас, наче сновидець; насправді ж вони дуже далекі один від одного. Далі Альтер Ребе наперед відповідає на можливе заперечення: сама Тора наказує: «Шість років засіватимеш своє поле».

Шма також поєднує служіння Б‑гові «всім серцем вашим» з обіцянкою дощу та збирання збіжжя. Отже, сама Тора пов’язує повсякденну працю зі служінням Б‑гові.

Відповідь така: усе це призначене бути служінням Б‑гові, адже кожна справа цього світу містить у собі елемент служіння Йому. Шість років засівання і сьомий рік відпочинку — обидва є частиною цього служіння.

Шість років праці символізують очищення матеріального світу — бірурім, відокремлення святих іскор, що містяться в ньому, — а сьомий рік — піднесення очищеного до його джерела. Але чи є праця служінням, цілковито залежить від наміру серця.

Більшість людей працює просто заради заробітку; їхнє серце не думає про працю як про очищення світу для Б‑га. Вислів «серце його не так думає» запозичений з Ісаї.

Їхнє серце не спрямоване до належного наміру: вони прагнуть лише задовольнити тілесні потреби, і ці потреби стають головним у їхньому житті замість служіння Б‑гові, яким мала б бути праця.

Таке ставлення цілковито протилежне тому, що пробудила молитва: любові лише до Б‑га, без жодної сторонньої домішки. Тож поєднання цих двох речей і справді нагадує сон, що зливає протилежності.

Тепер Альтер Ребе застерігає від зневіри. Людина може дійти висновку, що якщо її молитва схожа на сон, який поєднує протилежності, то її почуття під час молитви та роздуми були лише порожніми фантазіями.

Ось міркування, що лежить в основі цього страху: оскільки любов до Б‑га зникає після молитви, а людина повертається до любові до власного тіла, навіть під час молитви вона насправді не відклала любові до себе.

Отже, як він думає, сама лише любов до Б‑га, яку він відчував під час молитви, була несправжньою: це був лише подібний до сну образ, який поєднував дві протилежності — любов до Б‑га й водночас любов до свого тіла.

Ці дві любові не можуть бути правильними водночас (тут запозичено слова з псалма «праведні разом»), тому здається, що їхнє поєднання походить від сили уяви, яка породжує хибні образи. Альтер Ребе відповідає, що насправді все навпаки: цей рівень «сну» має високе коріння й ґрунтується на вершинах вищої святості, як пояснюється в наступних абзацах.

Щоб пояснити корінь сну, Альтер Ребе наводить пророцтво Захарії про те, що «того дня» Ім’я Б‑га буде єдиним. Талмуд запитує, чому це станеться лише в майбутньому, і відповідає: тепер Ім’я не вимовляють так, як воно написане: чотирилітерне Ім’я читають як Адо-най.

Він пояснює, що саме Ім’я Б‑га перебуває у вигнанні, тому його читають не так, як воно написане, а воно приховане під іншим Іменем, немов під одягом або в оболонці. Те саме приховування, якого зазнає душа, стосується й Б‑жественного Імені.

У вигнанні Б‑жественне Ім’я наче спить, а його інтелектуальні сили відступили: «три включені в три» — кабалістичний образ того, як інтелектуальні сили згортаються всередину емоційних. І так само, як сказано в Мідраші, що під час сну душа людини підноситься й притягує для неї життєву силу згори, так і під час цього сну притягується згори вниз вища життєва сила.

Те джерело згори належить до рівня «кіл» (ігулім), де немає вищого й нижчого, а все рівне, включене одне в одне й об’єднане без поділу. Слова мудреців про суперечки між школою Шамая та школою Гілеля — «і ті, й ті — слова живого Б‑га» — показують, як протилежні постанови можуть бути істинними у своєму корені.

Поділ виникає лише тоді, коли світло притягується вниз у вигляді «ліній» — структури правої, лівої та середньої ліній: праворуч — Хесед тощо. У колах немає жодного поділу, і речі, протилежні внизу, там поєднані.

Єдність кіл може виявитися внизу лише через сон і відсторонення мохін, тобто під час вигнання. Вірш «Я зодягаю небеса в морок» описує це: «небеса», рівень кіл, огорнуті темрявою.

Ця темрява є приховуванням, і саме тоді світло з вищого світу кіл проблискує у сон — в уяву, що поєднує протилежності. Вона може поєднувати їх, бо у своєму корені, у вищому світі, вони справді становлять одне ціле.

Протилежність виявляється лише внизу, де Хохма і Даат поділяють світло на лінії, кожна з власним характером. Там кожна річ визначається у протиставленні до іншої, і тому вони стають відокремленими й далекими одна від одної.

Оскільки поділ на лінії починається з Хохми, рівень, на якому протилежності включені одна в одну, не може розкритися через неї. Він може проявитися лише у «сні» — у відході інтелектуальних сил, який і є вигнанням.

Тоді вище світло сяє, але приховано, вбране в темряву, а не відкрите для явлення. Відкрите розкриття завжди відбувається через Хохму й Даат, які діють за лініями й тим самим розділяють.

Пророк Ішаягу обіцяє, що в майбутньому Б‑г, Учитель, більше не буде прихований; слово «йіканеф» походить від «канаф» — крила або краю одягу, тож означає, що Він більше не буде закритий. Тому й сказано: «того дня Його Ім’я буде Одне»: воно більше не буде загорнуте в піхви.

Тоді Ім’я вимовлятимуть так, як воно написане, і «побачать око в око», без жодного покривала між ними. Тоді люди скажуть: «ми були наче сновиди».

У цьому й полягає зміст псалма: під час визволення розкриється рівень сну, і кожен розпізнає та зрозуміє, що хаят, яка підтримувала їх упродовж усього вигнання, походила з цього високого рівня сну. Те, що у вигнанні здавалося лише сном, виявиться прихованим світлом кіл.

Коли розкриється рівень сну, ми скажемо: «Ми були немов уві сні». Це також пояснює велич Яакова та Йосефа, у чиїх життях сни відіграють визначальну роль: в одному аспекті, коріння якого — у колах, Йосеф навіть вищий за Моше, чиє пророцтво було ясним одкровенням. Надав і Авігу, сини Аарона, були нефеш і руах Йосефа — двома нижчими рівнями душі.

У цьому вірші нефеш адам означає тіло померлої людини; Альтер Ребе також розуміє слово нефеш як рівень душі з такою назвою. Ті, хто сказав: «Ми нечисті через душу людини», згідно з однією думкою в Талмуді стали нечистими через Надава й Авігу; Альтер Ребе пояснює, що тут ідеться про Авігу, тоді як Надав, який належав до вищого рівня руах, не спричинив нечистоти, що потребувала б окроплення. Слова «щедрий (недива) дух» натякають на ім’я Надав, а слова «Той, хто веде Йосефа, мов отару» показують, що весь народ ведеться через Йосефа.

У вигнанні Ізраїлем керують через рівень Йосефа — сон, що походить зі світу кіл. Йосефа називають «бен порас»; ті самі літери утворюють також слово «потер» — той, хто тлумачить, — і «тофер» — той, хто зшиває докупи дві речі. Тому Йосеф міг тлумачити сни, поєднуючи їхні протилежності в одне значення.