ויאמר ה׳ הן עם אחד ושפה א׳ לכלם…

Маамар починається словами Б‑га про будівничих Вавилонської вежі: оскільки вони — один народ і мають одну мову, ніщо з того, що вони задумали, не буде для них недосяжним. Усе вчення пояснюватиме, чому їхня єдність дала їм таку силу.

Тут порушено два питання. По-перше, нічого не може статися всупереч волі Б‑га — як сказано у вірші з «Плачу Єремії», ніщо не стається, якщо Він цього не повелів. Як же тоді Б‑г міг сказати, що їхній задум, якому Він противився, здійсниться? По-друге, чого вони насправді прагнули досягти вежею, верхівка якої сягала небес?

Альтер Ребе посилається на «Лікутей Тора» рабі Хаїма Віталя, головного учня Арізаля: йдеться не про однойменну книгу Альтер Ребе, а про давнішу кабалістичну працю — записані рабі Хаїмом Віталем вчення Арізаля про Тору. Там пояснюється, що будівничі хотіли силоміць притягнути до себе потік благословення за допомогою святих Імен, отримавши добро згори, хоча самі вони не були добрими. Решта маамару пояснює, як таке могло бути можливим і чому Б‑г цьому перешкодив.

У Талмуді перелічено сім Імен Б‑га, які заборонено стирати. Арізаль і рабі Моше Кордоверо (у своєму «Пардес Рімонім») співвідносять ці Імена зі сферами духовного прояву (сфірот): Ім’я Кель — коротке Ім’я Б‑га — з Хесед, Елокім — з Гвурою, а Гавая (чотирилітерне Ім’я) — з Тіферет.

Кожна сфіра має світло (одкровення, що в ній розкривається) і посудину (форму, яка його вміщує). Альтер Ребе пояснює, що світло в усіх них походить від Гаваї; різні Імена стосуються лише посудин, які надають кожній сфірі її особливого характеру.

Тіферет становить виняток: навіть її посудина є Гаваєю, а не лише її світло (у дужках читача відсилають до маамару Альтера Ребе в «Тора Ор», розділ Бо, про слова «Саме того дня всі війська Гаваї вийшли із землі Єгипетської»). Чому Тіферет відрізняється від інших сфірот? Відповідь з’явиться в параграфі 12, після довгого пояснення того, як сфірот включаються одна в одну.

Щоб підготувати відповідь, Альтер Ребе звертається до «Еліягу відкрив» («Патах Еліягу») — відомого уривка зі вступу до «Тіккуней Зогар», твору, спорідненого із Зогаром, основною книгою кабали; він починається словами, промовленими пророком Еліягу. В уривку описано, як Б‑г виводить десять «тікунін» — десять сфірот; далі в ньому їх співвіднесено з частинами тіла: Хесед — із правою рукою, Хохма — з мозком, Біна — із серцем.

У «Патах Еліягу» сказано далі: кожна сфіра має «відоме ім’я» — певну, чітко окреслену сутність, — але Сам Б‑г не має такого імені. Він мудрий, але не мудрістю, яку ми могли б визначити; Він розуміє, але не так, як ми могли б визначити розуміння.

Трудність полягає в тому, що в цьому уривку щойно названо Хохму «мозком», а Біну — «серцем». Отже, слова «Ти мудрий» не можуть означати, що Б‑г вбирається в цю Хохму — одну з десяти сфірот, — бо тоді це лише повторювало б уже сказане.

Це випливає з контексту: слова «Ти мудрий» стоять одразу після слів «Ти не маєш відомого імені». Отже, мудрість Б‑га сама по собі має бути поза межами будь-якого визначеного імені — це мудрість, яка не є однією з відомих сфірот.

Коли Нескінченне світло облачається у сфірот Ацилуту, найвищого світу, Б‑га називають Іменем, що відповідає тій сфірі, у яку Він облачається, — як у наведеному вище переліку семи Імен.

Це докладно викладено в «Пардес Рімонім», у Воротах Імен. Отже, запитання постає ще гостріше: якщо, говорячи про Б‑га як про «мудрого», мають на увазі, що Він перебуває в якійсь сфірі, то в Нього мало б бути відоме ім’я. Як же тоді Тікунєй Зоар можуть стверджувати водночас і «Ти мудрий», і «немає в Тебе відомого імені»?

Відповідь починається з початку цього уривка: «Ти — Один, але не в числі»: єдність Б‑га — це не «один» у значенні лічби. І все ж Він явив десять відмінних одна від одної сфірот — десять сфірот світу Тікуну в Ацилуті, кожна з яких цілком відмінна від інших.

Хтось міг би подумати, що раз сфірот відрізняються одна від одної, то й у Самій Сутності Б‑га є окремі частини: тут — мудрість, там — милість. Еліягу заперечує це: у Сутності є «мудрість», але не визначена й відома мудрість, відокремлена від решти.

Хохма Ацилуту називається «відомою мудрістю». Вона незмірно вища за мудрість трьох нижчих світів — Брії, Єцири й Асії; та наступна частина пояснює, чому навіть її все ж називають «відомою».

Оскільки вона є джерелом і коренем їхньої мудрості, а в Ацилуті є справжні окремі посудини — Хохма у власній посудині, а Біна у своїй, — Хохма Ацилуту вважається визначеною, «відомою» мудрістю.

«Пізнавані» сфірот належать до світу Ацилут. Мудрість, про яку сказано «Ти мудрий», зовсім не є пізнаваною мудрістю, а розрив між ними цілковитий: Хохма світу Ацилут постає з неї так, як щось постає з нічого.

Тут протиставлено два способи виникнення. Виникнення чогось із нічого (єш ме-аїн) означає, що наслідок нічим не подібний до свого джерела; причинно-наслідковий зв’язок означає, що наслідок є нижчим проявом своєї причини. Мудрість нижчих світів походить від Хохми світу Ацилут у другий спосіб, тож вона належить до ланцюга послідовного розгортання світів згори вниз (ішталшелут).

Це пояснює назву «пізнавана»: мудрість нижчих світів, яка крок за кроком походить від Хохми світу Ацилут, відкрита й доступна для пізнання. Оскільки те, що сходить від неї, є пізнаваним, її джерело — Хохму світу Ацилут — також називають «пізнаваною».

«Адам» (Людина) — кабалістична назва повної структури з десяти сфірот у певному світі. Навіть Адам Ацилуту, такий високий у порівнянні з нижчим за нього, подібний до найнижчого світу, Асії, якщо порівняти його з тим, що вище. Мудрість вислову «Ти — мудрий» — це те, що Pardes Rimonim називає «десятьма прихованими сфірот у Тому, Хто їх еманує», тобто коренями сфірот такими, якими вони є в самому Б‑зі.

В Ец Хаїм Арізаль описує три ранні стадії сфірот: Акудім («зв’язані разом»), Некудім («точки») і Берудім («взаємопов’язані»). Ці назви — слова, якими Тора описує «смугасті, крапчасті й плямисті» отари Яакова (параграф 12). В Акудім усі десять перебувають в одній посудині, без жодного поділу між ними.

У Некудім сфірот відокремлюються одна від одної й постають як десять ізольованих точок (як пояснюватиме цей маамар, це Світ Тоу, тобто хаосу). У Берудім, Світі Тікуну, вони утворюють парцуфім — цілісні конфігурації, у кожній з яких одна сфіра містить інші. «Десять тікунін» Еліягу — це ці сфірот Берудім.

Їхнє джерело, Акудім, — це рівень, де Хохма, Біна та решта буквально перебувають в одній посудині. Це можливо тому, що цей рівень набагато вищий за визначені Хохму й Біну світу Ацилут.

Відступ у дужках: між Адамом Кадмоном (первинним рівнем над Ацилутом) і Ацилутом відбуваються значні скорочення — скорочення Адама Кадмона та «Бороди», — тож Абба й Імма (Хохма й Біна світу Ацилут) отримують живлення лише через «волосся». Кабала зображує рівень над Ацилутом як голову з бородою, а волосина несе лише слабкий відблиск життєвої сили голови. Тому отримання через «волосся» є переходом, у якому щось виникає з нічого. Між Ацилутом і Брія є лише парса, перегородка, а не скорочення такого порядку, тому перехід там є неперервним ланцюгом низхідного розгортання.

Ось чому їх називають «прихованими». Для пояснення Альтер Ребе звертається до людської душі: коли її сили вдягаються в тіло, вони відокремлені одна від одної, і кожна діє через свій орган.

Зір діє через око, слух — через вухо, дія — через руки; так само й вищі сили: інтелект міститься в мозку, а емоції — у серці. У тілі кожна сила відмінна від інших і має своє місце.

Усі сили душі походять від однієї душі, а сама душа є єдиною, неподільною сутністю. Тому, перш ніж вони були проведені в тіло, поки ще перебували в душі, вони мали бути цілковито злиті, без жодного відокремлення.

Заперечення: зір і слух очевидно є різними речами. Як же вони можуть бути «одним» у душі?

Відповідь: у душі ці сили існують у незмірно тоншій і духовнішій формі, тож там вони справді єдині, як одне. Це стане взірцем для сфер духовного прояву (сфірот), які у світі еманації (Ацилут) є десятьма окремими речами, але в їхньому прихованому корені — одним цілим.

Тепер аналогію застосовано. Сфірот Ацилуту подібні до сил душі, коли вони перебувають у тілі: кожна відрізняється від інших і має власну посудину — тут Хохма, там Хесед.

Їхній корінь — приховані десять сфірот — подібний до сил душі в самій душі: вони настільки тонкі й піднесені, що є просто одним цілим. Саме це означає «Акудім»: усі сфірот зв’язані разом в одній посудині.

Чому ж у Ацилуті Хохма й Хесед є окремими речами? Тому, що Хохма Ацилуту належить до іншого порядку буття, ніж Хохма Акудім, а не є лише трохи нижчим її різновидом. Тому її й називають «відомою мудрістю», тоді як Хохма Акудім такою не є.

Після Акудім з’явився світ Некудім («точок»), де кожна сфіра існує окремо, як самостійна точка. Це значний спуск порівняно з Акудім, де все єдине; у Некудім сфірот уже визначені й відокремлені одна від одної, подібно до «відомої мудрості».

У цьому довгому відступі, взятому в дужки, пояснюється, наскільки великий спуск від Акудім до Некудім. Перша відмінність уже зазначена: в Акудім мудрість настільки піднесена, що її називають «мудрий, але не тією мудрістю, яка є пізнаваною».

Друга відмінність: оскільки в Акудім усе міститься в одній посудині, те, що виходить звідти як «Хохма», насправді є всіма десятьма прихованими сфірот водночас. Там немає такого поняття, як Хохма сама по собі.

Тож в Акудім неможливо навіть говорити про притягнення лише Хохми. Притягується єдине ціле, яке називається прихованими десятьма сфірот.

У Некудім світло скоротилося, тож Хохма виходить як окремий рівень, Хесед — як окремий рівень, і так далі. Ціле розпалося на частини.

Окремий атрибут не можна порівняти з цілим, що містить усі десять атрибутів разом. Для прикладу Альтер Ребе наводить довге слово з Тори — лемішпехотейхем: одна відокремлена літера — ніщо порівняно з цілим словом, зміст якого розкривається лише тоді, коли всі його літери разом.

Крім того, Хохма сама по собі — це «відома мудрість», тоді як Хохма Акудім — «мудрий, але не тією мудрістю, яка є пізнаваною». А оскільки там немає поділу на десять, Акудім також можна описати словами «Один, але не числом».

Однак Акудім — не Сутність Б‑га: у порівнянні з Нескінченним навіть Акудім є лише «Адамом Брії», ніби створеним. Альтер Ребе відсилає до свого маамара про «Мої суботи бережіть» (Лікутей Тора, Бегар 2:28–29), де пояснюється, що множина «суботи» означає дві суботи: нижній Шабат — самоусунення «чогось» у «ніщо» на рівні Хохми, а вищий Шабат — справжнє самоусунення вище за Хохму.

Та сама закономірність виявляється в іншій парі понять кабали. Після першого скорочення (цимцуму), коли Нескінченне світло віддалилося, залишивши «звільнений простір», у нього знову увійшла тонка лінія світла — кав, а відбиток від світла, що відійшло, — решиму — залишився. Кав світить у кожному світі відповідно до здатності цього світу, подібно до окремих сфер духовного прояву (сфірот); решиму є одним загальним рівнем, що охоплює всі світи, подібно до Акудим.

Альтер Ребе вказує на труднощі: у багатьох місцях кав описується як значно вищий за решиму, а в Iggeres HaKodesh Танія йдеться про світіння каву та про дедалі слабші «відблиски від відблисків» нижче від нього. Як тоді можна порівнювати решиму з вищим, всеохопним рівнем? Він залишає це питання відкритим для подальшого вивчення.

У Некудім посудини розбилися; це і є світ Тогу (хаосу). Вони розбилися, бо кожна сфіра була окремою точкою, що не могла поєднатися з іншими. У світі Тіккун (Берудім) сфірот стали парцуфім — цілісними конфігураціями, в кожній з яких містяться й інші.

У Тіккуні Хохма не існує сама по собі: вона містить у собі всі десять сфірот і стає парцуфом Абби («Батька»). Так само й Зеїр Анпін — конфігурація емоцій — містить у собі всі сфірот.

У Зеїр Анпіні всі емоції включені одна в одну, і в них світить інтелект Абби та Імми. Це велика перевага над Некудім, де Хесед існував сам по собі, а Гвура — сама по собі.

Взаємне включення в Тіккуні подібне до того, як окремі літери поєднуються й утворюють слова. Але це не така єдність, як в Акудім, де все було справді одним цілим в одній посудині.

У Тіккуні кожна сфіра зберігає власну посудину, але водночас містить у собі всі інші. Завдяки цьому поєднанню в них світить вище світло від Нескінченного, адже Нескінченне світло перебуває саме там, де є поєднання та взаємне включення.

Два приклади з нашого світу: Б‑г благословив чоловіка й жінку лише після того, як вони стали парою, як сказано у вірші: «Чоловіком і жінкою Він створив їх, і благословив Він їх»; а десятеро євреїв, об’єднавшись, можуть промовляти святі молитви, для яких потрібен міньян — кворум із десяти, — бо Шехіна перебуває в групі з десяти. Але не так, коли це десять окремих людей, кожен сам по собі.

Взаємне включення в Тіккуні забезпечує Ім’я Ма — Гавая, написана так, що числове значення її літер становить 45, тобто числове значення слова «ма». Його корінь — в Адамі Кадмоні (Первісній Людині), вище за Некудім; подібно до Акудім, це загальне, всеохопне світло. Саме тому воно може поєднати окремі сфірот.

Ма означає «що», як у словах Моше й Аарона: «І що ми таке?» — це вираження самоусунення. Сфірот можуть включати одна одну лише тоді, коли кожна перебуває в стані бітулю перед Нескінченним світлом, не перестаючи при цьому існувати. Тож саме Ім’я Ма, що виражає бітуль, уможливлює Тіккун.

Тепер можна відповісти на запитання з другого абзацу: чому навіть посудина Тіферет позначена Іменем Гавая, тоді як посудини Хесед і Гвура несуть Імена Кель та Елокім? Відповідь полягає в тому, що саме спричиняє включення у Світі Тікуну.

Хесед і Гвура протилежні: давати й стримувати. Тіферет — це «середня лінія», яка їх поєднує. Це атрибут Яакова, якого в Зогарі названо «довершенням праотців», бо він об’єднує Хесед Авраама і Гвуру Іцхака; а в Торі його названо «мешканцем наметів».

Заробітком Яакова в Лавана були позначені молоді тварини зі стада (Берешит 30:32; 31:8), а уві сні він побачив баранів, які парувалися зі стадом: «смугастих, крапчастих і плямистих», акудім, некудім у-верудім (31:10). Це ті самі назви трьох етапів сфірот. Альтер Ребе розуміє притягування Яаковом цих стад як те, що Тіферет притягує єдність Акудім униз, у Берудім, через Ім’я Ма, завдяки чому виникає включення.

Зогар (на початку розділу Ваїкра) тлумачить прохання Рахав: «дай мені знак істини» — як літеру вав, літеру Тіферет; єврейське слово «от» означає і «знак», і «літера», тому цей вислів можна зрозуміти також як «літера істини». Істина тут означає те, що поєднує й не стає на чийсь бік: Тіферет зводить Хесед і Гвуру разом, щоб вони більше не протистояли одна одній.

У вислові «великий, могутній і грізний» «великий» означає Хесед, «могутній» — Гвуру, а «грізний» — Тіферет. Лише перед останнім словом додано вав: «і грізний».

Вав — пряма лінія, літера притягування згори вниз. Її присутність у словах «і грізний» показує, що Тіферет притягує вниз вищий потік, завдяки якому виникає включення, — так само, як Ім’я Ма притягує його вниз. Доречно, що Яаков сказав про місце свого видіння: «Яке (ма) грізне це місце!», поєднавши ма зі словом «грізний».

Саме тому Ім’я Гавая світить навіть у посудині Тіферет: її посудина несе більше світла, ніж посудини Хесед і Гвура.

Гавая — це Ім’я, через яке включення притягується вниз, і саме тому в Писанні сказано: «Гавая єдиний». Альтер Ребе відсилає до свого маамара про війну проти Мідіяна (Лікутей Тора, Матот 6:20–21): Мідіян, чвари й розділення — це цілковита протилежність Гаваї, сутність якого — мир і включення; через включення ж продовжується вище світло з рівня, що охоплює все. Тому та війна була «помстою Гаваї».

Тора називається «Торою Гавая», бо вся вона — про мир: «усі її стежки — мир». Мудреці тлумачать вірш «нехай він схопиться за Мою твердиню (Тору), щоб укласти зі Мною мир» як такий, що стосується того, хто вивчає Тору.

Мудреці кажуть, що така людина встановлює мир у небесній свиті та в земній свиті. У термінах Кабали цей мир означає взаємне включення й єднання сфірот і гейхалот (чертогів нижніх світів), завдяки яким розкривається Нескінченне світло. А взаємне включення можливе лише завдяки бітулю.

У цьому суть усієї Тори: підпорядкувати власне відокремлене «єш» (самостійне «щось») Б‑жественному «айн» («ніщо»), тобто Б‑жественності, яку називають «ніщо», бо вона перебуває поза межами будь-якого осягнення. Три стовпи, на яких стоїть світ, — Тора, молитва («служіння») та діла милосердя — усі служать цій меті. Лише завдяки бітулю відокремлені речі можуть по-справжньому поєднатися; доки кожна наполягає на власному існуванні, вони не можуть цього зробити.

Тепер Альтер Ребе повертається до Вавилонської вежі. Слова «Зробімо собі ім’я» означають, що вони хотіли, аби потік благословення надходив до них від Імені Б‑га (Гавая) — від вищого потоку, який, як щойно пояснювалося, є джерелом взаємовключення.

Маамар тлумачить слова «щоб не розпорошитися» як їхню відмову отримувати від нижчого рівня, звідки черпають життєву силу «зовнішні сили» — сили кліпи (оболонки), що протистоять святості. Ці сили живляться від «зворотного боку», тобто найзовнішнього аспекту Імені Елокім, — тому ідолопоклонство називають елокім ахерім, «іншими богами».

Перевага Тікун полягає у взаємовключенні. Тора називає родину Яакова «сімдесят нефеш» — «душа» в однині, — бо вони були об’єднані в одне ціле. У світі Тогу такого взаємовключення не було, тому його посудини розбилися.

Будівничі знали, що отримання від світу Тікуну вимагає бітулю, як показано вище: включення відбувається через Ім’я Ма, яке означає самоусунення. Саме цього вони й відмовилися робити.

Як писав рабі Хаїм Віталь у своєму «Лікутей Тора» (параграф 1), вони хотіли йти за власними бажаннями й водночас отримувати благословення. Тож вони вигадали хитрий спосіб обійти цю вимогу: місто й вежу.

Їхнім задумом була єдність. У книзі Гошеа ці слова означають, що Ефраїм, північне царство, прив’язаний до ідолів: «залиш його в спокої»; мідраш (Берешит Раба 38:6, про саме це покоління) тлумачить слово «хавур» («об’єднані») як «об’єднатися»: навіть ідолопоклонникам, які живуть у злагоді між собою, дають спокій. Будівничі сподівалися, що сама лише їхня єдність принесе їм принаймні матеріальне благословення — без бітулю й служіння Б‑гу.

Завдяки знанню святих Імен вони розуміли, що взаємне включення притягує згори вниз дуже високе світло — подібно до Акідим, де все міститься в одній посудині; цей рівень вищий за обидва світи — Тогу й Тікун.

«Зробімо собі ім’я» означає притягування від Імені Гавая — від загального світла, яке однаково співвідноситься з кожним рівнем ланцюга послідовного розгортання світів згори вниз, тобто з рівня, що перебуває понад відмінностями між світами.

У такий спосіб їм не довелося б підкорятися святості Ацилуту, світу Тікун. Із Ацилуту несвяте може отримувати лише його зовнішній вимір, і тільки після того, як буде підкорене; вони прагнули обійти цю покору.

Місто й вежа були засобом досягнення цієї єдності — орієнтиром, який мав утримувати їх разом як один народ.

Ібн Езра пояснює простий зміст: вони були пастухами, які ходили в різних напрямках, тож збудували місто й високу вежу, де всі могли б збиратися й залишатися разом.

Зогар у паршат Ноах (1:74b–75b) пояснює це на духовному рівні: святе Ім’я утверджується на землі лише завдяки «місту й вежі»; будівничі скористалися цим знанням, щоб спорудити їх для іншої сторони, і, оскільки всі вони були разом, завдяки своїй єдності вони мали б досягти успіху.

Тепер стають зрозумілими слова Б‑га, наведені на початку: оскільки вони — «один народ, і мова одна», ніщо із задуманого ними не буде для них недосяжним.

Єдність справді притягує світло згори, з дуже високого джерела, як видно з вірша про Ефраїма, «з’єднаного» з ідолами. Саме тому Б‑г міг сказати, що ніщо не буде для них недосяжним. Це не означало, що вони могли подолати Його волю; річ у тім, що сама єдність притягує потік згори, і Б‑г установив саме так.

Небезпека в образі цього маамара полягає ось у чому: вони притягнули б цей святий потік — води, що витікають із Дому Б‑га, — до вбиральні, одного з найнижчих місць.

«Розпусна жінка тощо» — це другий, незавершений образ того, як свята сила служить нечистому. Таке сталося б тому, що вони йшли за власними бажаннями й відмовлялися від самоусунення та ярма Небес.

Подібний приклад — з Еденського саду: після того як Адам скуштував від Дерева пізнання, Б‑г не дозволив йому взяти від Дерева життя. Коли Адам уже був ушкоджений, сила Дерева життя посилила б «іншу сторону» — сили, що протистоять святості. Така сама небезпека існувала й для будівничих Вавилонської вежі.

Тож Б‑г змішав їхню мову. Мішна навчає, що для світу добре, коли нечестивих розсіюють, а праведники збираються разом. Об’єднавшись, праведники, які мають бітуль, притягують згори благословення для всіх; звідси вислів мудреців про те, що мир — єдина посудина, здатна вмістити благословення.