חכלילי עינים מיין ולבן שנים מחלב

Маамар починається з благословення Яакова Єгуді: його очі червоні від вина, а зуби білі від молока. Спершу Альтер Ребе нагадує, що Писання описує вино як те, що «звеселяє Б‑га», і це породжує запитання.

Вино може звеселяти людей, але як воно може звеселяти Б‑га? Відповідь починається зі слів мудреців: «Вино входить — таємниця виходить». Слово «вино» (яїн) і слово «таємниця» (сод) мають однакове числове значення — сімдесят; маамар покаже, що вино — це Тора, а таємниця — це любов, прихована в душі.

Вино й молоко — два виміри Тори, як показує заклик Ішаягу: «Прийдіть, купуйте… без грошей і без плати — вино та молоко». Цей вірш тлумачать як такий, що говорить про Тору, яку набувають безоплатно; у ньому названо обидва образи з нашого вірша — вино й молоко.

Щоб пояснити ці два виміри, Альтер Ребе вводить два види любові до Б‑га: агавас олам і агава раба. Агавас олам — це «явна» любов, яку відкрито відчувають у серці. Її назва зазвичай означає «вічна любов», але в цьому маамарі слово олам також тлумачиться як «світ»: це любов, що виникає з роздумів про світи, як пояснюється в наступному параграфі.

Агава раба називається прихованою любов’ю, бо вона потаємно перебуває в душі. Перш ніж пояснити, чому її називають «великою любов’ю», Альтер Ребе визначає агава олам: це любов, що виникає завдяки спогляданню світів і того, як Б‑г «відновлює у Своїй доброті» Своє творіння — словами ранкового благословення перед Шма — і щодня творить його з небуття через Свою Малхут, Своє царювання.

У вірші сказано, що Його царювання — це «царювання всіх світів»: усі світи живуть завдяки йому, і від цього рівня походять як світло, що наповнює світи, так і світло, що їх охоплює. Роздуми про це породжують агава олам.

Те, як Б‑г дає життя світам, не подібне до того, як душа дає життя тілу: життєва сила душі справді поширюється в тілі й облачається в ньому. Б‑г залишається святим і відокремленим від світів; у них поширюється лише Його «ім’я» — простий вияв Його Самого, адже Його називають їхнім Царем.

«Нехай Твоє Ім’я буде прославлене навіки» — слова з ранкової молитви — означає, що поширення Його Імені не має кінця. У відповіді на Кадиш «Нехай Його велике Ім’я буде благословенне» Альтер Ребе тлумачить слово «благословенне» як низведення: ми просимо, щоб це Ім’я, нині приховане, було виведене з прихованості до розкриття.

Небезпека полягає в тому, що влада Б‑га залишається прихованою від нас і відома лише як щось завчене — подібно до «заповіді людської, завченої напам’ять» у словах Ісаї. Таке знання є не більш ніж визнанням. «Благословення» означає, що це істинно розкривається в розумі й серці людини.

Арамейський вислів леалам улеалмей алмая зазвичай розуміють як «навіки й довіку», але тут його читають як «до світу й до світів світів»: ми просимо, щоб розкриття сягнуло кожного світу, навіть цього матеріального. Вірш «Благословенна Гавая… від світу до світу» виражає ту саму ідею.

Мудреці встановили псукей де-Зімра — псалми й славослів’я ранкової молитви від «Барух ше-амар» до Шма — саме для цієї мети: докладно зосереджуватися на тому, як влада Б‑га поширюється на всі світи, щоб той, хто молиться, прийшов до відчуття цього.

Псукей де-Зімра (псалми прославлення) також описують, як Б‑г залишається святим і відокремленим від світів, якими Він править; це споглядання має тривати, доки воно глибоко не закріпиться в людині — «всередині людини і в глибокому серці». Це готує людину до належного виконання Шма.

«Шма» — «слухай» — також означає «розумій», тому Шма закликає споглядати, що Б‑г єдиний. Слово «ехад» («Один») пишеться літерами алеф (1), хет (8) і далет (4): вісім — це сім небес і земля, а четвірка — чотири сторони світу; усе це самоусувається перед алефом, що означає «алуф» — Владику світу.

Так само, як у матеріальному світі є сім небес, у духовних світах є багато рівнів, один над одним, і всі вони перебувають у самоусуненні перед Б‑гом. Те, що все ж дає їм змогу існувати як світам, — це слова «Благословенне Ім’я слави Його царства», які промовляють після першого вірша Шма.

Велика далет у слові «Ехад» («Один»), написана в Торі збільшеною, є джерелом, звідки ім’я Б‑га сходить у світи як «Ім’я слави Його царства». Це роздумування приводить людину до наступного вірша: «І любитимеш».

«Веагавта» — «і любитимеш» — пов’язане зі словом, що означає волю (ава, бажати). Заповідь полягає в тому, щоб воля твоя була такою, аби Гавая був твоїм Б‑гом «усім серцем твоїм». Мудреці тлумачать це як «обома твоїми началами», щоб навіть зле начало було перетворене з темряви на світло.

Це означає викорінити свою волю з марнот світу, аж поки саме бажання людини не зміниться і не спрямується лише до Б‑га. Псалмоспівець висловлює це так: «Кого маю я на небесах? І з Тобою не бажаю нічого на землі».

Усе це описує агавас олам, названу в благословенні: «Вічною любов’ю (агавас олам) Ти полюбив нас (агавтану)». Альтер Ребе спирається на слово «агавтану», у закінченні якого є «нас»: ця любов вбирається в нашу душу.

Агавас олам уміщується в душі, яка здатна повністю її вмістити, так що душа «викладена любов’ю» — це вислів із Пісні Пісень. Агава раба, однак, укорінена в самому джерелі душі, адже душа є «часткою Гаваї», тобто буквально часткою Б‑га.

Слова Малахії «Я, Гавая, не змінився» навчають, що Б‑г цілковито перебуває поза межами світів, і вони не впливають на Нього. Світи зовсім не можна порівняти з Ним — навіть так, як краплю можна порівняти з океаном.

Крапля мізерна порівняно з океаном, однак вона має ту саму природу, що й океан: і те, й інше — вода. Між Б‑гом і світами немає навіть такої спільності.

Оскільки корінь душі — у Самому Б‑гові, Який перебуває поза всіма світами, любов, що походить від цього кореня, перевищує здатність душі. Душа — посудина з межами — не може вмістити її, тому вона залишається прихованою; саме тому її називають прихованою любов’ю.

Коли ця любов розкривається, вона виявляється як любов «усією своєю міццю» — без міри. Альтер Ребе скеровує читача до Танія, глав 43 і 19, де йдеться про ці види любові.

Агавас олам залежить від роздумів, тому триває лише доти, доки людина зосереджена на них. Коли людина звертається до інших справ і занурюється у мирські клопоти, ця любов згасає.

Агава раба, укорінена в джерелі душі, ніколи не переривається. Кожному рівню святості відповідає протилежний йому рівень — «одне навпроти одного», але ця любов не має такого відповідника, тож ніщо не може протистояти їй, турбувати її чи переривати.

Оскільки ніщо не протистоїть цій любові, вона залишається в душі як решиму — відбиток; пам’ять про неї закарбована в серці й ніколи не зникає: «не захитатися повік і навіки». Вона завжди присутня, хоча й прихована.

Питання полягає в тому, як цю приховану любов можна вивести наяву, щоб вона досягла рівня «усією міццю». Відповідь повертає нас до вислову на початку: «Вино входить — таємниця виходить», де вином є Тора.

Мудреці називають Тору «вином», як у їхньому вислові, що слова книжників дорожчі за вино Тори. Світло, яке Б‑г побачив як «добре», ототожнюється з любов’ю, і мудреці кажуть, що його приховали в Торі, тож Тора містить приховане світло любові.

Коли в людину входить вино Тори, приховане світло любові виходить у виявлення, і агава раба, укорінена в її душі, розкривається як любов «усією своєю міццю».

Вірш «Ти розкриваєш Свою руку» натякає на це: слово «ядеха» («Твоя рука») прочитується як «юдеха» («Твої йуди»). Маленька літера йуд символізує скорочення (цимцум): численні великі скорочення Нескінченного світла, завдяки яким рівні можуть розгортатися згори вниз — від причини до наслідку.

Творіння з нічого має своє джерело у Вищій волі Б‑га, прихованій за скороченнями. Тора, будучи мудрістю та волею Б‑га, «розкриває» ці йуди, завдяки чому виявляється Його воля.

У вірші далі сказано: «і насичує кожну живу істоту [волею]». Це означає, що в усьому житті й світлі світів, від найвищого рівня й донизу, має перебувати й виявлятися воля Б‑га; а в людині має виявитися Вища воля, наявна в її власній душі.

Воля, що перебуває в душі, — це агава раба, укорінена в її джерелі й така велика, що душа не здатна її вмістити. Вона виявляється, коли Вища воля проявляється в зовнішніх вбраннях душі — мовленні й дії, через промовляння слів Тори та виконання міцвот; тому під час суду людину запитують, чи встановила вона визначені години для вивчення Тори.

Визначене вивчення Тори пробуджує згори любов у корені душі — любов, не вдягнену в жодну посудину, що приховує й затуляє, і таку, якій немає відповідника на протилежній стороні. Тому вона не переривається: навіть коли людина зайнята іншими справами, ця любов залишається міцно закріпленою в її серці.

Звідси він дійде до «і говоритимеш про них» — тобто говоритиме слова Тори повсякчас. Alter Rebbe посилається на послання з Iggeres HaKodesh, яке починається з талмудичного повчання про «того, хто користується короною»; це пояснюється як той, хто користується людиною, що вивчає галахот.

Тепер можна пояснити цей вислів. «Очі» нагадують слова «Мої очі завжди звернені до Гавая» і «око Гавая звернене до тих, хто боїться Його»: це взаємний погляд людини й Б‑га.

Це споглядання — «споглядання слави Царя»: світло любові до Б‑га сяє в серці подібно до зору, і це називається любов’ю в насолодах. Вона вища і за агаву раба, і за агаву олам.

У дужках Alter Rebbe порушує труднощі: у Танія, розділ 43, агава раба ототожнюється з любов’ю в насолодах, тоді як тут любов у насолодах поставлена вище за неї. Він розв’язує цю суперечність, розрізняючи два рівні агави раба; перший — це прихована любов, описана в Танія, розділ 19, яка розкривається, але без розкритої насолоди.

Вищий рівень — це агава раба, сповнена насолоди, тобто любов у насолодах. Тут він посилається на своє пояснення вислову «Сестро моя, кохана моя, голубко моя»: «сестра» означає природну любов, а «голубка» — любов у насолодах.

Основний текст продовжується словами «Очі твої — голубки»: як голуби невпинно дивляться одне на одного й насолоджуються цим, так і любовний зв’язок людини з Б‑гом має бути настільки сильним, щоб її очі й серце завжди були спрямовані на споглядання слави Царя. У Зогар про слова «Відведи свої очі» йдеться про очі, які запалюють Б‑га полум’ям любові.

Любов палає так сильно, коли людина насолоджується Б‑гом понад усе, що душа не має сили втримати її в серці; вона може сприймати її лише як бачення, що сприймає те, що залишається поза нею. Alter Rebbe посилається на свої пояснення слів «Очі твої — голубки» та «Покажи мені свій вигляд».

Це «почервоніння очей» у вірші: очі червоніють від сили «вогненних іскор» любові, які, за словами Зогару, запалюють Б‑га. Червоний відтінок слова «хахлілі» — це сяйво цієї любові в насолодах.

Любов у насолодах належить до Шабату, про який Ісая каже: «Тоді ти матимеш насолоду в Імені Б‑га (Гавая)» і «назвеш Шабат насолодою». Але, як кажуть мудреці, «той, хто трудився напередодні Шабату, їстиме в Шабат»: насолоду потрібно підготувати заздалегідь.

Тому в будні людина має трудитися душею, щоб пробудити агава раба й агава олам. Завдяки цим зусиллям вона досягне в Шабат любові в насолодах, яка відкривається саме тоді.

Усе це походить від вина — вина Тори. Талмуд тлумачить «хахлілі» як «хех лі лі»: «кожне піднебіння, що куштує його, каже: “Для мене, для мене”».

Піднебіння, що куштує вино, — це Хохма і причини міцвот (теамім, що також означає «смаки»), тобто вища насолода. Коли вони розкриваються, людина відчуває солодкість мудрості Б‑га.

Завдяки цьому смаку він підноситься, піднесення за піднесенням, промовляючи «для мене, для мене», до найвищих висот. У дужках Альтер Ребе ототожнює піднебіння, що куштує, з любов’ю у насолодах, яка розкривається в Шабат, — рівнем Імені Ав (розгорнутого написання Імені Б‑га (Гавая), числове значення якого — 72), що належить до Хохми.

Подвоєне «для мене, для мене» означає дві любові, що містяться в любові у насолодах: агава раба відповідає Імені Ма (45), а агава олам — Імені Бан (52). Ма очищує Бан, і завдяки їхньому єднанню в Шабат розкривається вищий рівень Ав — любов у насолодах.

Друга половина вірша — «і зуби білі від молока» — починається з опису того, що роблять зуби. Зуби подрібнюють їжу, щоб вона могла перетравитися й живити тіло.

Їжа, проковтнута без пережовування, не перетравлюється й не дає ані поживи, ані відчуття насичення. У наступному абзаці цей образ застосовується до служіння Б‑гові.

248 позитивних міцвот називають «248 органами Царя». Щоб служіння людини було для них справжньою поживою, а її душа стала для них «колісницею» і цілковито з ними з’єдналася, їй потрібен духовний відповідник зубів, які перемелюють і подрібнюють.

«Зуби» — це самоаналіз: розбирати й відсіювати всі свої вчинки, слова й думки, ретельно їх розглядати й перевіряти, бути серед «тих, хто веде рахунок», зважувати всі свої шляхи й вимірювати свої стежки.

Гемара називає таку людину «ретельною у своїх вчинках». Завдяки такому дослідженню її служіння «перетравлюється» в душі: добро засвоюється як пожива, а змішана з ним чужорідна домішка відштовхується, наче відходи.

Те саме стосується очищення любові й трепету людини. Кожен «відповідно до того, що вимірює у своєму серці» зважує своїм розумом, що таке справжня любов до Б‑га.

Він має також зважити, що насправді означає «перетворити темряву на світло», і трудитися душею, щоб досягти цього рівня. Переміна має правдиво закарбуватися в його серці, а не бути лише уявною.

Багато таких шляхів відомі тим, хто шукає Б‑га, і ті самі їх розпізнають. Усі вони вимагають ретельного дослідження, самоаналізу й праці; це робота «зубів».

Після праці «зубів» настає рівень молока.

Як молоко сприяє зростанню немовляти й розвитку його кінцівок, так «молоко» Тори розвиває емоції людини — її любов і трепет перед Б‑гом, — аж поки вони не досягають найвищого ступеня, породженого зрілим, розширеним інтелектом (ґадлус га-мохін).

У дужках пояснюється, чому емоції називаються кінцівками, і виводиться число 248 кінцівок тіла. Шість емоційних сфірот разом із Хохмою, Біною та Даат усередині них утворюють дев’ять; кожна містить усі дев’ять (81). Кожна з них має голову, середину й кінець (243), а їхнє коріння — п’ять Хасадім, що сприяють зростанню, — довершує число 248.

Так у «Пісні пісень» змальовано очі, «омиті молоком»: молоко Тори омиває емоції, і сама їхня природа змінюється. Серце людини змінюється, і вона стає наче зовсім іншою, а всі її риси спрямовуються на добро.

Звідси постає «білість зубів»: очищення його емоцій стає ясним і світлим, підносячись щораз вище. Йому вже не потрібно докладати зусиль і трудитися, щоб побачити істину: вона досягає його відразу, так само виразно, як фізичний зір.

Так поєднуються частини вірша: червоні очі від вина й білі зуби від молока — усе стає хахлілі, «мені, мені», і підноситься до найвищих висот.