יהודה אתה יודוך אחיך וגו׳

1«Єгудо, тебе визнаватимуть твої брати» тощо. Єгуда названий на честь слів «Цього разу я визнаю»; це якість визнання (годаа), притаманна душам Ізраїлю загалом: «Ми визнаємо Тебе» і «ми схиляємо коліно, вклоняємося й визнаємо».

Лише внизу, оскільки він підвладний часові, це називається «Цього разу я визнаю», адже не всі часи однакові. Але згори, у джерелі, з якого висічено їхні душі, він перебуває поза часом; там це називається Єгуда, бо літера йуд указує на теперішній час, як у словах «Так чинив Ійов».

І значення цього слова було б подібне до йоде («він визнає»), із додаванням літери гей: Єгуда. (А в Нехемії 11 ім’я Єгуда написане із сеголем під далет.)

І ось у чому полягає вислів «Цього разу я визнаю»: [це відбувається] після народження й розкриття рівнів Реувена, Шимона та Леві, адже саме вони зумовлюють цю якість визнання.

І ось що означають слова «тебе визнаватимуть твої брати». Пояснення цього таке: Реувен названий на честь слів «Побачте сина» (реу бен), що вказують на рівень бачення (реія); саме цей рівень бачення зумовлює притягнення рівня любові.

Як сказано: «Обличчя лева праворуч»: слово ар’є (лев) складається з тих самих літер, що й слово реія (бачення). Так само стяг табору Реувена був на півдні. Адже бачення означає наближення, сповнене прихильності, як сказано: «Як перший стиглий плід смоківниці на початку її сезону, Я побачив ваших праотців» тощо.

2І це [значення слів]: «Бо Ім’я Б‑га (Гавая) побачило…» тощо, «бо тепер чоловік мій любитиме мене» тощо.

І це притягнення в Кнесет Ісраель (Громаду Ізраїлю) є рівнем «споглядання слави Царя», що пробуджує любов, аж доки вона не забажає приліпитися до Нього, благословенного Він. Саме так перед Шма було встановлено Вірші прославлення (Псукей де-Зімра) та [благословення] «Йоцер Ор» («Творець світла»), щоб людина прийшла до виконання слів «І любитимеш» у Шма.

Адже головна мета розповіді про хвалу Всюдисущого полягає в тому, що самого лише знання недостатньо, бо це стан прихованості; і навіть «злодій біля входу до підкопу» тощо.

І він не прийде до виконання слів «І любитимеш», якщо не вийде зі стану прихованості до стану розкриття, а від рівня знання — до рівня справжнього бачення, тобто до розкриття, а саме — до «споглядання». Це досягається тим, що він докладно розповідає про Його хвалу, благословенного Він, і поглиблює роздуми [про] те, як «царювання Твоє — царювання над усіма світами»:

«Тисяча тисяч і міріади міріад» тощо; і лише Він, благословенний Він, є єдиним і неповторним, як і до створення світу, як сказано: «Єдиний, Життя світів, Цар» тощо.

3Справжнє значення назви «Єдиний» (яхід) полягає в тому, що існує лише Він Сам. А значення слова «Один» (ехад) — у тому, що рівень алефу входить у хет і далет, які є сімома небесами та землею тощо,

щоб вони перебували в самоусуненні перед Його єдністю, благословенний Він: життєва сила неба й землі підноситься і включається у своє джерело; так само підноситься навіть життєва сила духовних [світів], як сказано: «Тобі, Гавая, належить велич» тощо (див. також про це щодо вірша «І явився Я до Авраама»).

І лише у словах «Благословенне Ім’я слави Його царювання навіки-віків» [сказано], що існування відокремлених світів походить лише від рівня Його царювання (Малхут), благословенний Він.

І коли людина довго заглиблюється в цю тему, осягаючи її глибоко, так що вона розкривається в її розумі, а не залишається самим лише знанням, тоді з цього народжується любов, що розкривається в її серці,

щоб «душа моя прагнула і навіть знемагала від туги» тощо; і він дійде до справжнього виконання заповіді «І любитимеш Гавая, свого Б‑га» — тобто до того, щоб приліпитися до Нього, до Нескінченного (Ейн Соф), благословенний Він, Самого; як сказано: «Кого маю я на небесах…» тощо.

4І ось, написано: «усім серцем твоїм», і наші мудреці, благословенної пам’яті, сказали: «обома твоїми нахилами». Тобто любов має бути на рівні баал тшува (того, хто повертається).

Адже повернення (тшува) призначене не лише для того, хто має на руках гріхи, не дай Б‑г, а радше [стосується] навіть кожної людини; бо суть тшуви — повернути душу до її джерела й кореня, де вона була включена в Того, Хто її еманував, благословенний Він, і «зв’язана у вузлі життя із Самою Гаваєю».

І вона зійшла зі свого місця слави й зодягнулася в цей матеріальний світ, тож навіть усі духовні осягнення, яких вона досягає, будучи вдягненою в тіло, підпадають під категорію часу й простору.

І її потрібно повернути через слова: «Вони волали до Гаваї у своїй скруті (цар)», адже «місце для нього надто вузьке (цар)» — це рівень стискання (мейцар) і межі. І про це сказано: «Який вивів вас із землі Єгипту (Міцраїм)» — із рівня стискання (мейцар) тощо.

Бо через гіркоту, яку він відчуватиме через протилежний [стан], любов до Б‑га зросте з надзвичайною силою, щоб включитися в Нескінченне світло (Ор Ейн Соф), благословенний Він, — подібно до переваги світла, що приходить із темряви.

5Про це й сказали наші мудреці, благословенної пам’яті: «На місці, де стоять баалей тшува [ті, хто повертаються]», тощо. І, як сказано в Зогарі, «вони притягують його з більшою силою», — так, що на його душі відкривається саме Нескінченне світло (Ор Ейн Соф), благословенний Він, аж доки навіть життєва сила (хают) тіла й тваринної душі (нефеш габагаміт), а також їхні сили, не перетворяться і не повернуться до Б‑га, і «темрява перетворюється на світло».

6І це [значення слів]: «Бо Гавая побачив моє страждання». Пояснення: завдяки «моєму стражданню і моєму блуканню», тобто гіркоті душі, — [тобто] завдяки пробудженню знизу (ітарута делетата) пробудження згори (ітарута делейла) притягується; і «як у воді обличчя [відповідає] обличчю» тощо:

перевага світла на рівні (бхіна) бачення згори донизу: «бо він полюбить мене» на рівні Іші («мій чоловік»), тобто, як написано: «Того дня ти назвеш Мене Іші».

А значення слова Іші — це насправді «еш шелі» («мій вогонь»). Тобто прагнення знизу вгору, рівень слів «і твоє прагнення буде до твого чоловіка (ішех)», — саме воно є «моїм вогнем», — має відбуватися через включення в саме Нескінченне світло (Ор Ейн Соф), благословенний Він, аж поки Він Сам не стане Іші, справді «моїм вогнем».

Бо «і Його правиця обіймає мене» — обіймає й включає, щоб завдяки цьому прагненню на моїй душі розкрилося саме Нескінченне світло, благословенний Він.

7Отже, у цьому полягає сутність Реувена: це рівень першого абзацу Шма, рівень рацо (прагнення вперед). А другий абзац Шма — це рівень Шимона: «І буде, якщо справді слухатимете (шамоа тішмеу)» — рівень шов (повернення).

Адже бачити можна зблизька, і це рівень любові, що виникає з близькості. А чути можна здалеку, і саме це породжує рівень трепету, як сказано: «Гавая, я почув звістку про Тебе (шім’аха) — і злякався». Адже трепет виникає через відчуття віддаленості, що походить від рівня «ліва відштовхує».

Бо коли людина відсторонює себе й упокорює, кажучи своїй душі: «Хто він такий, щоб наважитися наблизитися…», тоді в її серці западають трепет і страх.

Як сказано: «Народ побачив, затремтів і став віддалік»: через те, що «затремтів» — адже на них упали жах і страх, — «став віддалік», на рівні слуху. І це подібне до сказаного: «Якщо твоє серце біжить — повернися до Єдиного».

8І ось у чому полягає сенс другого розділу Шма, що відповідає аспекту трепету, як сказано: «Стережіться, щоб [ваше серце] не спокусилося» тощо. І про це сказано: «Бо Гавая почула, що я нелюбима», а також: «Зневажений у власних очах, відкинутий».

Тобто завдяки пробудженню знизу (ітарута делетата) — коли через «ліва рука відштовхує» людина вважає себе у власних очах «нелюбимою» — виникає пробудження згори (ітарута делейла): «Бо Гавая почула» — аспект слухання здалеку, щоб звести згори аспект трепету.

(І завдяки цьому можна зрозуміти сенс Шма та Ве-гая, які відповідають Хесед (милості) і Гвурі (стриманості), а також Іменам Мем-Бейс (42) та Аїн-Бейс (72); однак вони взаємовключені: адже Шма — це Хесед, любов, Реувен, але вона також містить Гвуру — аспект «Він побачив моє страждання», згаданий вище; так само Ве-гая, трепет, містить любов.) (Див. пояснення до [вірша] «Ось подорожі» (Ейле масеї) та до [вірша] «І жив» (Ваєхі).)

А тепер, після Шма, ми промовляємо: «Правдиве й непохитне» тощо, «і любе, і приємне, і грізне» тощо, «ця справа на нас»; і це відповідає аспекту Леві: «Мій чоловік приєднається (їлаве) до мене».

І це сенс слів: «Праворуч і ліворуч, а між ними — наречена». Адже «Його ліва рука під моєю головою» — аспект «ліва рука відштовхує» — спричиняє піднесення голови тощо; «а Його правиця обіймає мене» — права рука наближає, щоб душа включилася тощо.

9Аспект «мій чоловік приєднається до мене» — це те, що ми промовляємо в молитві «Правда й непохитність» («Емет ве-яцив»): «ця річ» — тобто Тора, корінь якої надзвичайно високий, але вона вдягнена в матеріальні речі; тому Тору порівнюють із водою, що спускається з високого місця тощо.

І нехай він візьме це до серця: правда полягає в тому, що я сам по собі не гідний піднестися й увібратися у світло Б‑га, повернути душу знизу догори та поєднати її зі своїм Еманатором, благословенний Він, — адже «хто зійде на гору Гавая?» тощо.

Та все ж Нескінченне світло (Ор Ейн Соф), благословенний Він, із Самого Себе, природно й само собою, притягується також униз, тож перебуває й розкривається в Торі.

Отже, це найвище єднання розкривається внизу так само, як угорі; тому завдяки заняттю Торою він може притягнути саме Ор Ейн Соф, благословенний Він, униз, на свою душу.

І це означає: «Якщо серце твоє біжить, повернися до Єдиного» — також унизу, на рівні «повернення», притягується рівень «Єдиного». І це означає: «мій чоловік приєднається до мене» — Нескінченне світло, благословенний Він, спускається й притягується згори донизу.

10І це пояснює слова «Правдиве й непохитне» тощо: ми докладно підтверджуємо й утверджуємо «цю річ» — «на нас і на батьках наших» тощо, «на попередніх [поколіннях]» тощо,

і притягуємо згори «істинне, непохитне й утверджене» тощо, «улюблене й приємне» тощо, щоб притягнення Нескінченного світла (Ор Ейн Соф) — благословенний Він — перебувало й виявлялося у світлі Тори.

11Однак усі три рівні, згадані вище, усе ще належать до рівня світла, що наповнює всі світи (мемале коль альмін), адже вони є низхідними продовженнями Нескінченного світла (Ор Ейн Соф) — благословенний Він — до рівня світла, що наповнює всі світи.

Адже рівень Реувена полягає в тому, щоб пробуджувати любов — аби «прагнути й навіть тужити» тощо — і прагнути включитися й поєднатися з Тим, Хто її еманував, благословенний Він. Звідси випливає, що вона ще не включена й не поєднана зі світлом Ор Ейн Соф — благословенний Він, — яке охоплює всі світи (совев коль альмін).

(«у небі вгорі й на землі внизу» все однакове, і духовне та матеріальне однаково «перед Ним усе вважається справжнім ніщо»). Так само й інші рівні, але вони є низхідними продовженнями, завдяки яким існує світло, що наповнює всі світи, тощо.

Але рівень Єгуди, тобто рівень визнання, — це рівень самоусунення (бітуль) і включення в саме світло Ор Ейн Соф — благословенний Він, — яке охоплює всі світи; і саме це — рівні поклонів у молитві Шмоне-есре.

12Тому молитва промовляється пошепки й мовчки — на рівні світла, що охоплює всі світи (совев коль альмін), далеко-далеко над рівнем ланцюга послідовного розгортання світів згори вниз (ішталшелут), який узагалі не належить до категорії притягнення й передавання впливу тощо.

І це зовсім не називається «любов’ю», а є лише рівнем самоусунення (бітуль) [власного] існування — цілковитого; тобто рівнем [душі], що виливає себе просто в лоно свого Батька, аби бути справді наче ніщо й повний нуль.

На це й указує поклон: як людина вклоняється перед царем, самоусуваючи себе тощо.

Але щоб цей рівень, тобто рівень Єгуди, був у формі «Ти» (ата) — тобто розкрився так, ніби Він стоїть навпроти [людини], — потрібно, щоб «тебе визнавали твої брати»: спершу мають бути рівні Реувена, Шимона й Леві, і в них та через них буде притягнуто розкриття цього визнання.

Бо без попередніх рівнів Реувена, Шимона й Леві рівень Єгуди — рівень самоусунення й включення тощо — притягується не в розкритті, а лише приховано й у всеохопному стані (макіф).

Тому неможливо розпочати молитву Шмоне-Есре, не прочитавши спершу Псукей де-Зімра [псалми хвали], Йоцер Ор [благословення «Той, Хто творить світло»] і Шма [«Слухай»] тощо. (А під час Мінхи [післяполуденної молитви], коли промовляють лише Шмоне-Есре, це тому, що Шма та її благословення вже промовили раніше, під час Шахариту [ранкової молитви]. А під час Маариву [вечірньої молитви] перед молитвою потрібно знову починати зі Шма та її благословень.)

У цьому й полягає вислів: «початок їхній закладений у кінці», і той, хто осягає, зрозуміє. (Див. також інше місце, де йдеться про «і до добірної лози (сорейка) — осля своє», звідки випливає, що шурук, який означає визнання, нижчий за сеголь, що відповідає рівню любові й трепету (агава ве-йіра), тощо.)

На перший погляд, це суперечить сказаному тут: що Єгуда, тобто визнання, вищий за Реувена, Шимона й Леві, які відповідають сеголю. Але насправді тут немає жодної трудності: визнання нижче за любов і трепет, однак визнання Єгуди — це рівень самоусунення, вищий за любов і трепет. Це рівень Давида: «Воістину, я втихомирив і заспокоїв [свою душу]»,

як сказано: «А після вогню — тихий, ледь чутний голос». Отже, безмовність і самоусунення (бітуль) вищі за вогонь, який є любов’ю, адже «там приходить Цар»; тоді як про вогонь сказано: «Ім’я Б‑га (Гавая) не у вогні», — натомість вогонь призначений для Імені Гавая, як пояснюється в іншому місці.

Крім того, саме це мається на увазі тут у словах: «Єгудо, ти»: щоб Єгуда був в аспекті «ти», тобто виявленим, тощо. Іноді ж це не виявлене, а лише приховане; тоді це визнання, нижче за любов і трепет (агава ве-йіра). Але коли визнання виявлене, це рівень справжнього бітулю.)

13Тепер завдяки цьому: «твоя рука [буде] на потилиці ворогів твоїх». «Вороги твої» — це справи світу й потреби фізичного тіла: хоча людина потребує їх, проте вони мають бути на рівні потилиці, а не обличчя.

(Рівень обличчя означає, що він робить це всім серцем і душею, а рівень потилиці означає задній бік — немов той, хто кидає [щось] собі за плече проти своєї волі, і «ніби примушений», тощо).

А «твоя рука» — на потилиці ворогів твоїх: читай не «ядха» («твоя рука»), а «юдеха» («твої літери йод»). І це — рівень самої «Твоєї руки», адже «Твоя права рука простягнута, щоб приймати тих, хто повертається».

Це рівень правої сторони й милості (Хесед), що поширилася до найнижчих рівнів; і це подібне до сказаного: «Ізраїль побачив велику руку, яку Гавая вчинив в Єгипті».

Адже цей великий спуск, що належить до рівня заднього боку й «ніби примушеного», — хто спричинив те, що людину залучено до цього й вона мусить це робити? Безперечно, це від Б‑га, і від Його руки прийшло це, аби перетворити темряву на світло: щоб людина молилася силою, яку дає їй їжа, тощо, і подібним чином.

Та людина не повинна заглиблюватися [в це] на рівні внутрішнього виміру (пніміют), а має діяти на рівні потилиці; і цей рівень потилиці буде включений у рівень «твоєї руки» — «юдеха».

14І це — рівень (бхіна) «твоєї руки» Єгуди тощо, адже це рівень визнання та самоусунення (бітуль) на рівні світла, що охоплює всі світи (совев коль альмін), [яке] «однакове й робить усе однаковим» тощо: «навіть темрява не затемнює» і «темрява — як світло» — матеріальне й духовне однакові.

Адже «Ти створив їх усіх мудрістю (Хохма)» — тобто Хохма є «діянням» (асія), матеріальністю. Отже, і їжа та інші матеріальні речі перед Ним, благословенним, такі самі, як духовність Хохми, адже й Хохма є матеріальністю тощо.

І в цьому — гідність слів «Єгудо, ти…», тобто рівня розкритого визнання під час молитви: щоб «твоя рука» була «на потилиці твоїх ворогів» у той час, коли він зайнятий «потилицею твоїх ворогів»,

і тоді, [хоча] любов минає й відходить від нього, проте залишається її відбиток (решиму) тощо. Але це стосується саме рівня потилиці, а не обличчя.

15Але головна причина всієї величі цього рівня — того, що є «Єгуда, ти», — і причина того, що «твої брати визнають тебе», така: про це сказано: «сини твого батька вклоняться тобі».

Адже поклін є аспектом притягування згори вниз; саме це становлять поклони під час молитви Шмоне-Есре (Вісімнадцять благословень), які й є притягуваннями згори вниз (див. початок глави Ваєшев, [щодо слів] «і ось, сонце...» — «вклонялися мені»).

А рівень «твій батько» — це аспект слів «як батько милує [своїх] дітей», «Батько наш, милосердний Батько», адже співчуття є аспектом батька, а породженням співчуття є благодійність і милосердя — «щоб оживити дух смиренних». Тож кожен, хто чинить добро, керуючись мірою співчуття, і милує бідних та сиріт, перебуває на рівні «синів твого батька».

Також аспектом «твого батька» є Тора, адже «Тора походить із мудрості (Хохма)», яка є аспектом «батька»; як сказано: «Слухай, сину мій, настанову батька твого» — це Письмова Тора тощо. А «сини твого батька» — це ті, хто займається Торою.

Ось що означають слова «і сини твого батька вклоняться тобі»: «сини твого батька» — ті, хто займається Торою і добрими справами, — саме вони «вклоняться тобі».

І вони притягнуть тебе вниз, щоб «їхній початок був закладений у їхньому кінці»; адже саме Тора й добрі справи дають душі силу пробудити любов і трепет, аж поки не настає рівень визнання й самоусунення (бітуль); і завдяки цьому «твої брати визнають тебе», тож буде «Єгуда, ти», як пояснено вище.