וילקט יוסף את כל הכסף הנמצא בארץ מצרים…

Маамар починається віршем про роки голоду в Єгипті: Йосеф зібрав усі гроші, сплачені за зерно, і приніс їх до скарбниці фараона. Поруч із цим маамар наводить вчення Талмуду про те, що Йосеф сховав три скарби: два виявилися — один у Кораха, а другий в Антоніна, тоді як третій чекає на праведників у майбутньому.

Щоб пояснити прихований скарб, маамар звертається до вірша «Світло посіяне для праведника». Це світло ототожнюється з первісним світлом, першим світлом, яке сяяло від одного краю світу до іншого, доки Б‑г не сховав його для праведників.

Щоб пояснити, що означає «приховування» світла, маамар розрізняє два види любові до Б‑га. Перша народжується зі споглядання: коли людина глибоко розмірковує про велич Нескінченного світла, у ній пробуджуються прагнення до Б‑га й запал, адже, як сказано у вірші, «людину хвалять відповідно до її розуму»: емоції йдуть за розумом.

Оскільки ця любов породжується спогляданням, це «нове народження» — те, чого раніше в людині не було.

Друга любов — це «прихована любов», закладена в природі нефеш елокіс. Оскільки Ейн Соф є джерелом і коренем душі, за своєю природою вона прагне знову включитися в Нього.

У людині ця любов глибоко прихована, і саме роздумування виводить її назовні, як пояснюється в Танія.

Отже, коли любов виявляється завдяки роздумуванню, розум не породжує її: вона була присутня в душі від самого початку, лише залишалася прихованою. Роздумування не створює її, а тільки виводить зі стану прихованості до явленості.

Вислів мудреців «Коли входить вино, виходить таємниця» змальовує приховану любов. «Таємниця» (сод) — це прихована любов, а «вино», що виявляє її, — це споглядання, яке називають «вином Тори».

Тепер зіставляються два види любові. Любов, народжена зі споглядання, справді є чимось новим, тоді як прихована любов лише виходить зі свого прихованого стану; та все ж вона вища, бо її корінь сягає вище.

Любов, що народжується зі споглядання, посідає нижчий рівень. Її єдина перевага в тому, що вона не опустилася так низько, як прихована любов, яка, попри свій високий корінь, занурилася в глибоку прихованість.

У цьому поясненні наведено слова Танія: коли прихована любов виявляється, її називають агава раба, «великою любов’ю», яка вища за агавас олам — любов, що походить зі споглядання. Тут також подано посилання на маамар у Тора Ор про благословення Яакова Єгуді — «Хахлілі ейнаїм міяїн» (Берешит 49:12), вірш, у якому також ідеться про вино; там розглядаються ці два види любові.

Тепер приховану любов пов’язано з Йосефом, «вищим цадиком». Йосеф відповідає Йесод (основі) — сфірі, яку в Кабалі називають «цадиком»; його рівень — це прихована агава раба, притаманна кожній єврейській душі. Слово «Йесод» розкладають на йод і сод — «таємницю», ту саму «таємницю», що й прихована любов.

Так пояснюються слова «Світло посіяне для праведника»: посіяне світло — це первісне світло, приховане для праведників, і це світло є прихованою агава раба. Агаву олам також називають «світлом», але вона набагато нижча за первісне світло.

У цьому відступі пояснюється, чому любов називають світлом: світло відповідає Хесед — милості. Кожному виду любові відповідає милість із відповідною назвою: агавас олам, любов, що походить від інтелекту, — це хесед олам, «вічна милість»; агава раба, первісне світло, що вище за інтелект, походить від рав хесед — «великої милості» — і від тієї милості, яка, за словами Ісаї, «не відступить».

Б‑г приховав це світло для праведників у рівні Йосефа, вищого цадика, і від Йосефа воно посіяне в кожному євреєві як прихована любов. Оскільки її посіяно й приховано, вона залишається «таємницею», що виходить назовні лише тоді, коли входить «вино» споглядання.

У наведеному тепер уривку із Зогара описане те саме світло: Б‑г посіяв його у Своєму Едемському саду через «цього цадика», садівника, який узяв світло й посіяв його як «посів істини». Як пояснюватиме маамар, садівник — це Йосеф-цадик.

У час вигнання садівник не входить до саду, та посіяне світло й далі приносить плоди й знову сіється саме собою «як спочатку». Маамар використає образ цього світла, яке сіється само собою, щоб пояснити приховану любов.

«Сад» — це Малхут. Кав, тонка лінія Б‑жественного світла, та протягнута разом із ним «нитка» починаються в Малхут Нескінченного — властивості царювання в самому Нескінченному світлі; уся лінія, від її початку до кінця, називається «садом».

У дужках наведено посилання на Mikdash Melech, коментар до Зогара, до уривка в розділі Бо про «одного цадика, який посіяв у саду». Як повідомляє Цемах Цедек у фрагменті, цитованому в примітці Kehot, Mikdash Melech пояснює від імені Рабі Хаїма Віталя, що цей цадик — основа (Йесод) Адама Кадмона («Первісної Людини», найвищого рівня Б‑жественного порядку), який сіє в Малхут, прихованій у ньому.

Мудреці порівнюють громаду Ізраїлю (Кнесет Ісраель) із садом, який потрібно скопувати, поливати й обрізати. Такий догляд — це робота з очищення (бірурім): відокремлення добра й піднесення його; її здійснюють через Йосефа-цадика.

Щоб пояснити два види любові, маамар звертається до землеробства. У землі матеріальній є два види росту; перший — це врожай, який сіють щороку, після чого він проростає й росте.

Другий вид росту — це сфіхін, самосів: рослини, що сходять самі собою, без нового засівання, із насіння, яке раніше впало в землю. В арамейському вислові «самосів землі підтримує землю» цей ріст без засівання названо головним джерелом підтримання землі.

Ті самі два види зростання існують угорі, у «Вищій землі» — «саду», яким є царювання (Малхут). Перший вид — це Б‑жественний потік, що сходить до неї через засівання, як у вірші «Світло засіяне».

Другий вид подібний до порослі, що виростає з того, що було посіяне давно.

Маамар визнає, що поросль — це не справді нове виникнення чи новий потік, а лише зростання того, що лежало прихованим у землі. І все ж вона має особливу перевагу: її корінь надзвичайно високий.

Те саме було сказано про приховану любов: хоча вона не виникає наново, як любов, народжена спогляданням, її корінь вищий. Її вияв — це поросль, яку земля вирощує сама.

Вислів Зогару «вона засіяна сама собою» стосується любові, засіяної в душі давно й такої, що залишалася прихованою. Це «світло, засіяне» для праведних.

Цей відступ завершує аналогію: прихована любов була засіяна в Б‑жественній душі давно, тоді як агавас олам (вічна любов), народжена спогляданням, подібна до насіння, яке засівають заново.

Усі ці засівання походять від Йосефа цадика, «садівника саду», через якого світло сходить до Малхут — «саду». Малхут є джерелом душ Ізраїлю, тож посіяне там сягає кожної єврейської душі.

Маамар повертається до вірша, з якого починається. «Срібло», зібране Йосефом, — це хасадім, Б‑жественні милості (у Кабалі срібло символізує Хесед), усі вони притягуються через Йосефа-цадика.

Як пояснювалося вище, первісне світло, приховане для праведників, притягується на рівні Йосефа, «вищого цадика»: як пояснює Лікутей Тора до розділу Ре’е, він поєднує того, хто дає згори, з тим, хто приймає знизу, і притягує потік униз. Він — «садівник саду», і через нього прихована любов притягується до кожної єврейської душі.

«Дім фараона», до якого Йосеф приніс срібло, — це Малхут, яку називають «садом» і «відкритим світом» (на відміну від Біни, «прихованого світу»); вона є джерелом душ Ізраїлю. Тепер маамар переходить до пояснення трьох скарбів, які приховав Йосеф.

Згідно з Арізалем, Хесед — тут маються на увазі п’ять хасадім, що притягуються до Зеїр Анпін, конфігурації шести емоційних сфер духовного прояву (сфірот), і Хесед усередині Тіферет — має три «суглоби», тобто третини. Верхня третина залишається прихованою і називається «покритими хасадім», тоді як дві нижні третини розкриваються.

Три скарби — це ці три третини. Дві третини, що розкрилися, — це два скарби, які стали явними, а верхня третина, «інтелект» усередині Хеседу — його Хохма, Біна та Даат, — залишається покритою, аж доки відкриється праведникам у майбутньому, як сказано у вірші: «Світло посіяне для праведника».

Ця прихована верхня третина і є первісним світлом. Йосеф «приховав» усе це, бо він — Йесод, канал, через який притягуються хасадім; вислів «як відомо тим, хто знає приховану мудрість» указує на те, що йдеться про вчення Кабали.

У дужках подано друге тлумачення: покриті хасадім — це агава раба, прихована любов, а відкриті хасадім — агава олам; Йосеф зібрав «усе срібло», тобто обидва види.

Усі хасадім принесено до «дому фараона», Малхут, де вони розкриваються через єднання Зеїр Анпін і Нукви — емоційних атрибутів і Малхут. Друге тлумачення пов’язує слово «фараон» (Пар’о) з периа, «відкриванням», через яке, як сказано в Ец Хаїм, розкриваються три суглоби Хеседу; обидва тлумачення приводять до одного й того самого.

У тексті йдеться про Зогар, де згадуються два «ранки» — Авраама та Йосефа: сяйво ранку Йосефа поширювалося «від одного краю світу до другого» — саме ці слова вище вжито щодо первісного світла, — аж поки нижні світи не змогли його витримати. Тому Давид, який уособлює царювання (Малхут), зробив для нього балдахін (хупу), щоб укрити його. Зогар знаходить це у вірші Давида: «ранок» — це ранок Йосефа, а ва-ацапе, що буквально означає «і я пильнуватиму», тлумачиться як «я покрию», так само як Ковчег було покрито золотом.

Отже, текст говорить: «Йосеф зібрав срібло та приніс його до дому фараона»: світло, зібране в Йосефі, приноситься до Малхут — це пояснення залишено «тому, хто розуміє».

Вірш «правиця Твоя з глибини лона Твого» в іншому місці пояснюється як розкриття хасадім — «правиці» Б‑га — з-під їхнього покрову, основи (Йесоду) Імми, тобто рівня розуміння (Біни), який їх огортає. Останнє тлумачення таке: срібло «в землі Єгипту» — це приховані хасадім, а срібло «в землі Кнаан», про яку йдеться в наступних словах вірша, — розкриті хасадім.