ראה ריח בני כריח שדה אשר ברכו ה׳

Маамар починається словами Іцхака, коли він відчув пахощі одягу сина, якого благословляв. Питання таке: Іцхак вважав, що перед ним Ейсав, то чому ж його «пахощі» так його вразили і що насправді Іцхак думав про Ейсав?

Тора каже, що Іцхак любив Ейсава «бо [була] дичина в його устах»: мудреці тлумачать це так, що Ейсав «ловив» батька своїми устами, ставлячи побожні на вигляд запитання, наприклад, як відокремлювати десятину від соломи (хоча насправді від неї не потрібно відокремлювати десятину). Отже, здавалося, що Іцхак вважав Ейсава сумлінним у дотриманні міцвот.

Однак, коли переодягнений Яаков сказав: «Гавая, твій Б‑г, спричинив це», Іцхак запідозрив, що перед ним не Ейсав, бо Ейсав не мав звички вимовляти Ім’я Б‑га. Отже, Іцхак також знав про внутрішню грубість Ейсава; два вірші, здається, суперечать один одному.

Відповідь починається з кабалістичного образу: Ейсав — це «шлак», що залишається після очищення золота, а золото символізує Гвуру, атрибут Іцхака, який у святості вищий за «срібло» милості (Хесед). Ейсав походить із цих відходів, але його «голова» спочиває на лоні Іцхака: отже, щось у найвищому джерелі Ейсава залишається вкоріненим у святості.

Пояснюючи, що означає «голова» Ейсава, Альтер Ребе звертається до храмового кадіння, яке складалося з одинадцяти прянощів. Вони відповідають «десяти вінцям нечистоти» — структурі нечистої сторони, — і вказують на життєву силу зі святості, яка підтримує сторону, створену Б‑гом за принципом «одне навпроти іншого», навпроти святості.

Кліпа відображає святість: у ній є десять власних рівнів, оскільки вона отримує відблиск від кожної з десяти святих сфірот. Але у святості їх рівно десять — «десять, а не дев’ять», і не одинадцять (Сефер Єціра), тоді як у кліпі їх одинадцять, як і одинадцять прянощів кадіння; одинадцяту пряність — ладан — буде пояснено в наступному абзаці.

У святості створіння («небесне воїнство») вклоняються Б‑гу, бо відчувають Б‑жественну життєву силу, яка підтримує їхнє існування, і тому перебувають перед нею в стані бітуль. Кліпот, хоча теж підтримуються життєвою силою святості, чинять протилежне: у гордості підносять себе «подібно до орла».

Причина в тому, що свята життєва сила всередині них перебуває «у вигнанні»: вона полонена й прихована, тому вони не відчувають її як Б‑жественну. Замість того щоб робити їх смиренними, вона поглинається ними й живить їхнє відчуття власної значущості.

Тут постає запитання: якщо свята життєва сила поглинається всередині них, що підтримує їхнє існування? Відповідь — одинадцята складова пахощів, ладан: охоплювальне світло, яке сяє на них згори й ніколи не поглинається ними.

Оскільки світло ладану залишається поза усвідомленням кліпот (оболонок), вони ніколи його не відчувають; а внутрішня життєва сила поглинається. Тож ніщо з того, що вони переживають, не упокорює їх, і вони стають гордими та зухвалими.

Ладан є сполучною ланкою, завдяки якій святі сфірот світять у нечисті. Це охоплювальне світло — «голова Ейсава»: найвищий рівень Ейсава, який залишається всередині святості, на лоні Іцхака.

Це розв’язує питання, поставлене на початку. З боку свого охоплювального кореня Ейсав справді мав потяг до міцвот [заповідей], наприклад, запитував про відокремлення десятини; але його внутрішня сутність, де поглиналася свята життєва сила, залишала його без Імені Б‑га на устах.

Кліпот мають життєву силу, бо «поглинули» святі іскри, які зрештою мусять віддати («він поглинув багатство і вивергне його»). Так само час, коли зло панує над людиною, є «на його шкоду»: його влада скінчиться, коли воно віддасть добро, яке утримує.

Іскри впали в кліпот двома шляхами: через «розбиття посудин» на початку створення світу, на яке Тора натякає словами про царів Едому, що «царювали» й «померли», а також через гріх Адама з Деревом пізнання.

Оскільки іскри перебувають у полоні, життєва сила кліпот перебуває «у вигнанні». Мудреці кажуть, що Ізраїль був вигнаний, аби зібрати навернених, тобто піднести іскри, розсіяні серед народів. В Есаві також були святі іскри, які традиція пов’язує з великими душами, що походили від нього або з його боку, починаючи з рабі Меїра.

Іншими такими душами були навернений Онкелос, мудреці Шемая та Авталіон і пророк Овадья. Ці іскри були джерелом «здобичі в його устах» — його розмов про міцвос; Іцхак хотів визволити їх безпосередньо з Есава, без участі Яакова.

Зазвичай іскри повертаються через Яакова, який уособлює Зеїр Анпін — конфігурацію, що містить усі вищі світла. У будні він спускається у світ Єцира — на рівень Еліезера, «його слуги, старшого в його домі», — щоб піднести звідти іскри й відокремити добро від зла.

Іцхак хотів іншого шляху: щоб вищі світла розкрилися в самому Есаві, а не через Зеїр Анпін. Для цього потрібна була додаткова, більша міра світла.

Таке додаткове світло потрібне тому, що для відокремлення добра від зла необхідне сильне світло — достатньо сильне, щоб витягти й зібрати кожну іскру, яка впала туди.

Благословення Іцхака прочитується як схема вищих світел. «Роса небес» — це згадана в Зогарі «роса Атіки» (Атік Йомін, «Стародавній», найвнутрішній рівень вінця (Кетер)), яка капає в емоційні атрибути (Зеїр Анпін), що називаються «небесами»; «багатство землі» — це олія, символ Хохми, яка закладає основу царювання (Малхут), «дочки», що називається «землею». Іцхак хотів низвести ці вищі світла, щоб іскри піднялися.

Перша аналогія: сонячне тепло піднімає вологу землі у вигляді пари. Сильне світло згори підносить до себе те, що внизу.

Друга аналогія: маленьке полум’я, поставлене поруч із великим смолоскипом, притягується до нього. Так і велике, додаткове світло згори піднесло б і зібрало докупи іскри, що впали.

Таке світло не може прийти у звичайному порядку світів, бо за цим порядком Есав ніколи не був би гідний його. Це має бути «благословення» — дар згори, понад упорядкованим ланцюгом ішталшелуту.

Yitzchak сказав Eisav, що благословить його «перед Гаваєю» — Ім’ям, яке стоїть вище за порядок світів. Він хотів дати Eisav це благословення безпосередньо, бо дивився на нього згори — з погляду його найвищого кореня.

Yitzchak дивився на Eisav крізь його «ладан» — його охоплювальний корінь у святості; тому він хотів розкрити в Eisav це охоплювальне світло зі значним примноженням світла.

Але Yitzchak помилявся: Eisav міг отримати це лише через Yaakov. Якби світло було спрямоване до нього безпосередньо, воно або було б поглинуте Eisav, як і раніше, підживлюючи його пиху, або ж здолало б його так, що від нього нічого не залишилося б.

Справжня мета — перетворити темряву на світло, а гіркоту — на солодкість, щоб те, що є в Eisav, було очищене й стало частиною святості. Це може відбутися лише через Yaakov, святий Зеїр Анпін.

Отже, згодом Yitzchak погодився з благословенням Yaakov. Різниця у формулюваннях показує різницю між благословеннями: Eisav дістав мішманей — «із родючості», тобто лише її частину, тоді як Yaakov дістав у-мішманей — «і з родючості», з додатковою літерою вав, що означає більшу частку.

Частка Eisav у «олії» — лише те, що залишиться після її сходження до землі; це і є його «житло», його внутрішній вимір. Він також отримає дещо з «роси небес» Yaakov.

Але Eisav отримує це лише «згори» — як охоплювальне світло, тоді як Yaakov це дається безпосередньо. І це відбувається за умови, що Eisav «служитиме своєму братові»: лише підкорившись Yaakov, він може піднестися.

Тепер маамар повертається до самого вірша. Іцхак хотів низвести охоплювальне світло — «ладан»; у кабалі ж кожен потік згори («чоловічі води») викликається відповідним піднесенням знизу — «жіночими водами» (маїн нуквін).

Піднесення знизу має відповідати тому, що воно низводить. Для внутрішнього світла достатньо внутрішнього пробудження, але щоб низвести охоплювальне світло, пробудження знизу саме має бути охоплювального характеру.

Аромат — це піднесення знизу, «зворотне світло», яке повертається вгору, до свого джерела. Він походить від стриманості (Гвура), від сили й суворості: солодке яблуко не має запаху.

Лише кислі й гострі речі мають сильний запах. Причина в тому, що піднесення знизу складається з очищення іскор, які впали внаслідок розбиття посудин, — явища, пов’язаного із суворим судом; тому аромат властивий гострому й суворому.

Ось чому Тора говорить про «приємний аромат» у зв’язку з жертвоприношеннями, але не з іншими міцвот. Жертвоприношення підносить душу тварини; вона перетворюється й поглинається вогнем згори: це очищення знизу, а отже, «аромат».

Аромат «відновлює душу»: людина, що поринула в глибокий сон або знепритомніла, — її розум відступив, — оживає від пахощів.

Під час сну розум прихований; після пробудження він знову відкрито сяє. Саме аромат — світло, що підіймається знизу, — спричиняє це.

Мудреці тлумачать «приємний аромат» жертви (реах ніхоах) як нахат руах — «задоволення» Б‑га від того, що Його волю виконано; слово «ніхоах» вони чують як «нахат»: це відгук знизу, який «пробуджує» насолоду згори. Ейсав, однак, не мав розкритої внутрішньої святості, бо вона була поглинута в ньому; усе, що він мав, — це його корінь в охоплюючому світлі, ладан.

Отже, Іцхак відчув «одяг» Ейсава: одяг огортає тіло, і він символізує охоплюючі світла. Від них мав би виникнути аромат — піднесення знизу, яке могло б притягнути донизу охоплююче світло «роси небес».

«Поле» означає Малхут світу Ацилут, рівень, що приймає, який також підноситься до Б‑га. Це відбувається двома способами. Один із них — природний і постійний, як у вислові: «щоб [моя] слава співала Тобі й не мовчала».

У Тікуней Зоар сказано, що Малхут постійно кличе до вищого світла й ніколи не спочиває; це піднесення притягує кав — впорядковану лінію світла, що входить у світи. Другий вид піднесення потребує допомоги згори, бо Малхут не може здійснити його самостійно.

Це друге піднесення спрямоване до світла, що охоплює всі світи: до розкриття самого Нескінченного світла. У дужках уточнено, що йдеться про світло, коли кав світить у сам простір порожнечі.

Внутрішнє піднесення подібне до криниці Міріям, вода з якої била сама собою. Піднесення світла, що охоплює всі світи, подібне до криниці, яку мали викопати «князі»: для цього потрібні зусилля й допомога згори.

Слуги Іцхака, які «викопали криницю», — це сили, що походять від Іцхака, головного серед праотців і пов’язаного з «боциною де-кардинуса» («світильником темряви»), джерелом Гвурот і всякої міри. Мудреці застосовують слова «Бо Ти — наш батько» до Іцхака.

Пастухи Герара посварилися через воду, бо світло, що охоплює всі світи, сягає згори навіть нечистих сил і не поглинається ними так, як поглинається їхнє внутрішнє життєве начало. А слова «яке благословив Гавая» означають, що цей другий вид піднесення відбувається завдяки допомозі згори.

Досі вірш тлумачився з погляду Іцхака, бо він думав, що благословляє Ейсава. Але насправді це був Яаков, тож тепер маамар запитує, як «пахощі» та всеохопне благословення стосуються Яакова.

Мідраш читає «його одежі» (беґадав) як «його зрадників» (боґдав): навіть грішники серед нащадків Яакова випромінюють пахощі. Це баалей тшува — ті, хто повертається до Б‑га; вони належать до охоплювального рівня, бо з більшою силою притягують униз Б‑жественне світло.

Зогар прославляє баалей тшува, які з більшою силою притягують униз світло. Тобто вони сягають вище за те, що душа здатна вмістити, — до світла, для якого немає «посудини», що могла б його вмістити; саме це й означає «охоплювальне».

Рабі Елазар бен Дурдая, проживши життя в гріху, розкаявся так сильно, що помер у сльозах, і було проголошено, що йому призначене місце у Майбутньому світі: це повернення, що виходить за межі будь-якої «посудини». Натомість Авраам «був уже в літах», і його дні становили відміряну посудину й одяг. Охоплювальне піднесення виникає з роздумів про велич самого Ейн Соф.

Сам Б‑г не змінюється; Його «сяйво» лише відбивається над землею й небом, і Він «підніс ріг Своєму народові». Роздумуючи про це, людину можна назвати баал тшува навіть тоді, коли вона не має жодного гріха.

Така людина волає через те, що відокремлена від Б‑га. Цей крик і є «пахощами»: охоплювальне піднесення, яке притягує вниз охоплювальне світло згори — «росу небес».

Питання таке: Яаков святий і вже отримує всі вищі світла — Аріх Анпін («Довгий Лик», зовнішній рівень вінця (Кетер)) і Хохма та Біна (Абба та Імма). Що ж іще могло додати благословення?

Відповідь така: благословення приносить додаткове світло з-за меж упорядкованого ланцюга світів, у мірі, що не відповідає цьому порядку. «Вдосталь зерна й вина» — це закони Тори та її оповіді й тлумачення, вбрані в матеріальні облачення, як-от розділ «Зераїм» («Насіння»), що відповідає Хеседу.

Те саме стосується оповідей Тори, розповідей у Пророках — про Шимшона, наложницю в Гіві та діяння царів — і дивовижних оповідей про Раббу бар бар Хану в Гемарі: у всіх них приховані таємниці Тори. Те саме стосується міцвот, які виконують за допомогою матеріальних предметів.

Завдяки матеріальним сукці, лулаву, цицит і тфілін притягується Нескінченне світло, що перебуває вище за ланцюг світів. Згідно зі звичайним порядком, життєва сила, яка досягає світу Асія, дуже обмежена.

Щоб там засяяло велике світло від Самого Нескінченного, воно має прийти саме через Іцхака, корінь Гвурот, боціна де-кардинуса — «вимірювальну лінію», яка визначає міру для кожного, наприклад, чи буде він мудрим. З цього джерела-виміру походить сила притягувати додаткове світло навіть у матеріальний світ Асія.

Благословення починається словами: «Нехай Елокім дасть тобі»: Елокім — це Ім’я скорочення, самостримування Б‑га, тому благословення сягає навіть скороченого, матеріального рівня. «Дасть» означає, що світло Гаваї низводиться вниз; це Ім’я згадане у попередньому вірші («яким благословив Гавая»), і воно позначає світло, що перебуває поза ланцюгом світів. Яаков отримав це без відома Іцхака — завдяки «хитрості».

Це мало відбутися без відома Іцхака, бо настільки високе світло не може вміститися в Даат — усвідомленому знанні. Талмуд учить, що деякі речі залежать не від заслуги, а від мазалю — вищого кореня: заслуга ж визначається впорядкованою мірою світів і тим, на що людина заслуговує.

Мазаль дає понад будь-яку міру — навіть тому, хто цього не заслуговує. Хитрість була потрібна, щоб виправити гріх Дерева пізнання, який також стався через хитрість — через спокусу змія.

Цей гріх зробив світи матеріальними й змішав матеріальне з духовним. Щоб виправити це, Яаков перетворив усе на протилежне: хитрість проти хитрості — і низвів духовність та вищі світла в саму матеріальність.

Якби Яаков не отримав благословень, світло Тори залишилося б суто духовним, як воно перебуває нагорі: подібно до глека Рівки, який вона несла високо «на плечі її». Завдяки благословенням воно спускається в матеріальне вивчення Тори та виконання матеріальних міцвот [заповідей].