יגלה לן טעמיה כו׳

Заголовок у дужках: маамар присвячений печері Махпела — подвійній печері, яку Авраам придбав у тижневому розділі Тори як місце поховання Сари. Назва «Махпела» означає «подвоєна», і вся перша бесіда ґрунтується на цій ідеї подвоєння.

Початкові слова взято з пісні Арізаля для другої шабатньої трапези («Асадер лісудата»), де міститься прохання відкрити нам «причини дванадцяти хлібів», покладених на стіл; вони названі «літерою в Його Імені, подвоєною й тонкою». Альтер Ребе починає зі слова «подвоєною»: коли літеру гей пишуть повністю, її назва містить другу літеру гей. Це подвоєння — кефіла, те саме слово, що й Махпела; у Кабалі печера Махпела відповідає останній літері гей Імені Бан — формі чотирилітерного Імені, в якій сума числових значень літер дорівнює 52.

Перш ніж пояснити подвоєну літеру гей, він закладає основу: що саме дає споживання їжі.

Їжа перетворюється на жир і кров, а сама Тора каже: «кров — це душа», тобто вона несе в собі життєву силу людини. Печінка бере цю кров із їжі й надсилає її до серця та мозку; разом із печінкою їх називають трьома «правителями» тіла.

Їжа, перетворившись на кров, стає частиною серця й мозку людини, і в такий спосіб сама їжа підноситься. Тепер її серце служить Б‑гові з вогненним почуттям, і ця сила походить від їжі; без неї людина була б слабкою.

Її розум теж набуває сили роздумувати про велич Б‑га. Ось що означає «бірур» (очищення): нижча річ — їжа — відбирається й підноситься, аж поки стає частиною людини, яка служить Б‑гові.

Усе сказане стосується їжі в будні. На Шабат «відокремлення» (борер — те саме слово, що й бірур, очищення) належить до заборонених видів праці, тому споживання їжі на Шабат не може бути роботою очищення. Натомість це потік згори, і пророк Ішаягу називає Шабат «насолодою», коли людина «насолоджується Гаваєю».

У Писанні сказано, що людину сформовано «позаду й попереду». Мідраш тлумачить «позаду» як «останнім» у порядку творіння, адже людину створено після всього іншого. Їжа, якою ми зустрічаємо її внизу, походить від іскор, що впали під час розбиття посудин — первісного розбиття перших Б‑жественних «посудин».

Якщо судити за її теперішнім станом, людина стоїть «попереду», бо вона очищує їжу. Але корінь їжі — у світі Тогу (хаосу), першому, нестійкому порядку світел, який символізують царі Едому, що царювали «до того, як зацарював якийсь цар над Ізраїлем», а потім «зацарювали й померли», тобто розбилися.

У вірші про едомських царів далі сказано: «І помер, і запанував». І все ж корінь їжі вищий за людину; доказ простий: людина живе завдяки їжі, а не навпаки.

Людина отримує життя від їжі, бо була створена останньою — після рослин і тварин, корінь яких давніший і вищий. У Шабат підносяться всі світи, і їжа також підноситься назад до свого кореня.

Отже, замість того щоб людина очищувала їжу, їжа вливає життєву силу в її душу згори. Цей потік проходить через дванадцять хлібів на шабатньому столі. Саме це мають на увазі слова з Притч: «Праведник їсть, щоб наситити свою душу»: є два види споживання, і перший — це їжа, що насичує душу.

Другий вид їжі — це «утроба нечестивих матиме нестачу». Їсти «щоб наситити душу» означає отримувати життєву силу, що сходить згори. Тепер пояснюється друга половина вірша.

«Нечестиві» тут — не люди, а зовнішні сили, сили, що протистоять святості. Їжа забирає від них те, що вони утримують, як каже друг Йова Софар про нечестивця: «Він поглинув багатство й вивергне його». Їхня опора в їжі — це потяг, який супроводжує їжу і є коренем кліпи.

Коли їжа засвоюється людиною і стає кров’ю, що живить серце й розум, які служать Б‑гу, вона перетворюється на добро. Життєву силу, яку поглинув протилежний світ, забирають у нього, тож «утроба нечестивих» залишається порожньою; як далі сказано в книзі Йова: «Б‑г вижене його з його утроби».

Підсумок: споживання їжі в будні є очищенням, мета якого — спорожнити «черево нечестивих». Споживання їжі в Шабат належить до іншого виду: це потік згори, який «насичує душу», бо їжу зустрічають у її корені — такою, якою вона була до того, як упала під час розбиття посудин, де немає нічого, що потребувало б очищення.

Викриваючи священників, пророк Малахі говорить від імені Б‑га: «Я розкидаю вам на обличчя гній — гній ваших свят», — і Зогар звертає увагу, що він не каже: «гній ваших Шабатів». У будні їжа діє знизу вгору, через відокремлення, тож залишає відходи: найкраща частина їжі потрапляє до серця й мозку, а решта виходить через кишківник. Це розділення і є відокремленням.

Їжа в Шабат походить згори вниз, тому в ній немає відходів. Відходи пов’язані зі змішанням добра і зла, яке проникло на кожен рівень через те, що Адам їв від Дерева пізнання добра і зла.

У людях також змішані добро і зло, але в різних пропорціях: у декого добра більше.

В інших добро сягає лише певного рівня. Але в Шабат насолода — «у Гавая», у Самому Б‑зі, вище за Дерево пізнання, де «зло зовсім не перебуватиме поруч із Тобою».

Малахі говорить про «гній ваших свят», бо у свято відбувається певне відокремлення: дозволено готувати їжу для святкових трапез, зокрема варити й пекти.

Забороненими залишаються лише такі види праці, як жнива, сівба й оранка. Оскільки деякі роботи з приготування їжі дозволені, у свято відбувається відокремлення, а отже, з’являються відходи. Зогар указує на виправлення: «звеселяти бідних».

Час радості означає, що треба зробити щасливими всіх, як Тора заповідає на свято: «ти… і левіт, і чужинець». Радість пом’якшує суворі суди, тому кожного слід долучити до радості.

Той, хто справді радіє, хоче, щоб і всі навколо нього раділи. Зводячи всіх до тієї самої радості, він підсолоджує суд — сувору міру, яка розділяє та відрізняє.

Зоар застерігає щодо того, хто не дає бідним на свято. Для нього суд залишається непідсолодженим, а «гній» не зникає, тож покарання відповідає вчинку: йому дають «гній», бо він залишив відходи, не підсолодивши суд.

Це стосується свят. У Шабат навіть того, хто не дає бідним, не карають так суворо, адже в Шабат немає «гною»: це лише потік згори, де не перебуває жодне зло.

У шабатній пісні цей потік описано як «подвійний і тонкий». Спершу Альтер Ребе пояснює «тонкий»: це літери йуд і вав. Вав — це просто йуд, протягнутий униз, одна тонка лінія.

Йуд, крихітна точка, символізує цимцум — зосередження світла в точці; тому сам йуд може видовжитися у вав — лінію, що несе його вниз. Гей — інша: вона поширюється в довжину й ширину, як видно з її форми.

Широке розгортання літери гей, якою вона є згори, — безмежне в довжину й ширину — не може відкритися внизу таким, яким воно є. Натомість воно сходить униз як «інша гей»: друга гей, що входить до написання назви цієї літери, її «наповнення».

Наповнення літери завжди вказує на те, що було в ній приховане. Отже, друга гей — це сила верхньої гей, яка була прихована згори, а тепер вийшла зі стану прихованості й відкрилася внизу. Це і є «подвоєна» гей Махпели.

Отже, «подвоєність» — це гей, записана з додатковою гей, тобто наповнення, як показує печера Махпела. Але цей подвоєний спосіб належить до нинішнього часу: він описує, як ми тепер отримуємо вплив Б‑га через дванадцять хлібів суботнього столу.

У майбутньому буде відповідь на молитву з пісні: Б‑г «відкриє причини дванадцяти хлібів». Тоді потреби в подвоєному способі вже не буде; сама верхня гей відкриється внизу, як каже Захарія про той день, коли Б‑г і Його Ім’я будуть Єдиними.