וישלח יעקב מלאכים לפניו אל עשו אחיו כו׳

Маамар починається з вірша, де описано, як Яаков, повертаючись із дому Лавана, посилає посланців до Ейсав. Тут закладається основа для розуміння двох коренів: Яаков походить зі світу Тіккун, упорядкованого світу еманації (Ацилут), утвореного через Ім’я Ма — Ім’я Б‑га (Гавая), записане повністю з алефами, сума числових значень літер якого дорівнює 45, тобто ма; Ейсав же походить зі світу Тогу, давнішого хаотичного світу, що передував йому.

У Тогу світла були надто інтенсивними для своїх посудин, тому відійшли вгору й залишилися охоплювальними світлами (макіфім), тоді як посудини розбилися, а їхні уламки впали в нижні світи. Ейсав у своєму прояві внизу походить від цих уламків, що впали, — тому він і нечестивий.

Однак найвищим джерелом Ейсав є самі світла Тогу, що відійшли, а вони вищі за світла Тіккун. У маамарі, який буде розглянуто далі, на слова «І взяв із того, що потрапило йому в руку» (Тора Ор, Вайішлах 4:15–16) пояснюється, що те, що перебуває вище, не може вбратися в нижнє інакше, ніж через падіння; також пояснюється, що Ейсав, первісток, походить від царів, які царювали «перед тим, як зацарював цар», — подібно до посліду, який огортає дитину й з’являється перед нею. У маамарі в розділі Толдот (Тора Ор, Толдот 5:4) пояснюється, що «голова» Ейсав — його охоплювальний корінь — залишається в обіймах Іцхака, у межах святості.

Яаков вважав, що Ейсав уже пройшов очищення, тож він більше не був нечестивим Ейсавом розбитих посудин, а повернувся до свого високого джерела — до охоплювальних світел Тогу. У простому значенні «перед ним» (лефанав) означає, що посланці пішли дорогою попереду Яакова; Альтер Ребе читає це «буквально»: як указівку на те, що стоїть перед ним, — на Тогу, який передував Тікуну й стоїть вище за його власний рівень.

Яаков послав до рівня, вищого за його власний, — до Ейсава в Сеїрі, що уособлює «первісних царів» Тогу. Це царі Едому, які царювали «перед тим, як зацарював цар над синами Ізраїлю»; Кабала тлумачить це як світи Тогу, що передували Тікуну.

Мета цього послання полягала в тому, щоб стягнути охоплювальне світло Тогу вниз, до Тікуну, який є внутрішнім світлом, що вміщується в посудинах. Тоді охоплювальне й внутрішнє світла об’єдналися б, а Тікун набув би великої сили Тогу.

Послання, яке Яаков передав посланцям, повідомляло Есаву, що роботу Тікуну було завершено. Роки, проведені з Лаваном, і багатство, набуте там, символізують завершення виправлення світу Ацилут.

Воли, осли, вівці та слуги у вірші уособлюють усі різні рівні світу Ацилут. Кожен із них тепер був очищений і виправлений завдяки Імені Ма — силі Тікуну.

Успіх Яакова завдяки «Лавану» — імені, що означає «білий»; його прочитують як «ловен», надземну білизну — дуже високий рівень, який дав Яакову силу очищувати й виправляти все в Ацилуті. Маамар називає Яакова «владарем світу Ацилут»: виправлення цього світу було його працею.

Оскільки роботу Тікун завершено, охоплювальні світла Тоху тепер можуть перебувати в ньому; поки робота не була завершена, це було неможливо. Зогар навчає, що благословення перебуває лише в цілісному місці, а не в порожньому; Тікун, який іще не завершено, був би таким порожнім місцем.

Тепер, коли Тікун став цілісним, він є «цілісним місцем», здатним прийняти вищі світла. Саме тому Яаков послав сповістити Ейсаву: він був готовий «знайти прихильність в очах твоїх».

Прихильність, якої прагне Яаков, — це щоб Ейсав, який уособлює охоплювальне світло Тоху, освітив цим світлом світ Тікун Яакова.

Яаков гідний цього, бо все його «майно» — рівні Ацилуту — тепер виправлене: у Тікун саму темряву перетворено на світло, тож це справді цілісне місце. Тому Яаков гідний прийняти благословення охоплювальних світел.